«Сутінки. Епілог» Пенелопи Дуглас

— Уже готовий. — Майкл застебнув піджак. Судячи зі звуків, що наближалися, до нас крокувала ціла армія. — Я вже майже шкодую, що ми не відправили тебе до батька на виховання, — буркнув я Міці. — Утім, гадаю, він передав справу найстаршому. Ми прийняли Міку та Рорі. Вони з радістю жили то в старому будинку Еммі, який тепер належав їм, то в Меридіан-Сіті, але ми знали, що рано чи пізно батько Міки помре, тож доведеться мати справу з його нащадками. — Мій батько не став би передавати справи просто найстаршому, — зазначив Міка. — Батько доручив би бізнес тому, хто ладен його зберегти. Несподівано по моїй спині пробігли мурашки. Не сподобалось мені, як це прозвучало. Ритмічні звуки кроків по дерев’яній підлозі наближались. Я випростався, коли побачив, як Крейн, що працює на Деймона, веде гостей всередину. — Ось і вони, — сказав Міка. Крейн став позаду столу, а шестеро родичів Міки — п’ятеро братів і сестра — увійшли до кімнати й розташувалися клином. Мій погляд метнувся до Атос. Як на вісімнадцятирічну, що вперше опинилась у кімнаті, повній терористів, їй вдавалося сидіти рівно і дихати розмірено. Трясця. Еміль Моро, який очолив зграю, попрямував до самотнього стільця, що стояв навпроти нас, а решта обступила його з боків. Він не був найстаршим. Я ретельно вивчив досьє і знав кожного з них достеменно. Першим народився Кайзер. Він стояв із самого краю праворуч, його

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx