Міка був одним із власників курорту, але всі ми знали, звідки бралися гроші. Ми толерували це, бо Сталінз Моро не торгував ані наркотиками, ані жінками. З роками ми до цього звикли, адже ускладнювати домовленості він наміру не мав. Отримував свої дванадцять відсотків, його ім’я ніде не фігурувало, а ми вибороли для Міки — а також і Рорі — свободу. Усі були у виграші. — Ви терпіли мого батька лише заради Міки, — сказав Еміль. — І тому що він інвестував у вашу справу. Майкл вдихнув, не в змозі далі стримувати незворушний вираз обличчя. — Це... не секрет, що ми мало в чому погоджувалися. Але нам вдавалося працювати разом. Співпраця добре впливала на наші бізнеси. — Добре, та не надто, — відповів Еміль своїм моторошно спокійним голосом. — Мій батько старів. Думав, що має достатньо грошей, і забув, про що ми повинні подбати. — І про що ж? — Спадщину, яка зможе вціліти, — відповів Еміль. — Йому вже давно варто було піти у відставку. Міка засовався на стільці, і я пробіг очима по обличчях його братів та сестри: Кайзер видавався суворим, Валентин втупився у підлогу, Віктор, схиливши голову набік, витріщався на Вінтер, як на ласий шматок, а Адрієн із Еслем слухали з порожніми поглядами. — Ваша частка була справедливою, — сказав Майкл. — Справедливість робить нас друзями. Вам не подобається дружити? — Ми не такі, як наш батько. — Зговірливі?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx