— Слабкі, — випалив у відповідь Еміль. — Друзі непередбачувані. Утім, таємниці завжди мають цінність, а твоя сім’я багата на них, правда? — Як і твоя, — відповів Майкл. Еміль зиркнув на Міку, у його очах читалися презирство й обіцянка чогось. — Ми збільшимо вашу частку до двадцяти чотирьох відсотків, — заявив Майкл. — Так ми залишимось друзями. — Думаю, ти помилився. — Губи Еміля скривила посмішка. — Ми хочемо половину. Так ми залишимось взаємоввічливими. Я підняв підборіддя, намагаючись вдавати незворушність, але мій погляд знову ковзнув на дівчину. Вона втупилася у дерев’яний стіл і, здавалося, навіть не кліпала. — Я знаю, на що здатна ваша сім’я, — мовив Еміль, зустрівшись поглядом із кожним із нас. — Однак, при всій повазі, ви розуміли, чим ризикували, вступаючи в гру з нами. Ви, може, й тримаєте в страху своє маленьке містечко, бо тут правила встановлюєте ви, тільки-от тактика змінюється, щойно починаєш грати з тими, хто веде власну гру. Вам, хорошим людям, не вистачає духу зробити все можливе, аби зберегти те, що маєте. А перемога дорого обійдеться. — Він примружив очі, зосередившись на Майклові. — Як далеко ви готові зайти? Я похитав головою і розсміявся. Усі погляди враз звернулися до мене. — Ми не єдині гравці, — сказав я. — Ми лиш обличчя шести сімей. Проти однієї. Чого ви насправді хочете? На нього працювали найманці. А в нас зростала династія. Невже він справді прийшов, щоб нажити собі
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx