«Сутінки. Епілог» Пенелопи Дуглас

ворогів? Ми, може, й не користувалися досі послугами кілерів, але нам стане на це духу. Та раптом Еміль перевів погляд на юну білявку, що сиділа поруч із Майклом. На мить мені перехопило подих, холодний піт укрив чоло. Віктор, Кайзер, Валентин та Адрієн, наслідуючи брата, з бісиками в очах витріщилися на красиву дівчину з різнокольоровими очима та заплетеним у тугу косу волоссям. Утім, Еслем залишалась незворушною. Я вивчав її. Каштанове волосся не затуляло обличчя, вона заплела його на власний манір у хитромудрі коси. Приталене чорне пальто сягало колін, а чоботи обтискали литки. Вона єдина була в рукавичках. Жорсткий голос Майкла нажахав мене. — Тобі ліпше відвернутися від моєї дитини через три... дві... Еміль лиш засміявся під ніс і опустив очі. — Вона могла б стати обличчям сьомої сім’ї, — сказав він Майклу. — Вона нам подобається. Вона нам подобається. Він не хотів половину курорту. Він хотів щось значно цінніше. Частку в нашій сім’ї назавжди. Я знову поглянув на Еслем, яка досі з блиском в очах роздивлялася всіх за столом. Врівноважено. Спокійно. Із чітким усвідомленням ситуації. Я різко видихнув, на шиї постукував пульс. Це вона була спадкоємицею. Вона була головною. Не Еміль. — Відправ її сьогодні на острів Дедлоу святкувати з нами, — сказав Еміль Майклові. — Ми її повернемо.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx