«Сутінки. Епілог» Пенелопи Дуглас

Майкл усміхнувся дочці, а ми всі сягнули руками під стіл і дістали з окремих відсіків власні маски. Дівчата накинули куртки. Бенкс пов’язала на стегні поверх чорних джинсів пояс із ножами, а Вінтер зав’язала прозору червону пов’язку на очі. Емі вдягнула рукавички з гачками, а Ріка почепила на спину катану. Ми гадки не мали, що Моро планували утнути сьогодні, але я взяв Ем за руку, поглянув на Атос, яка вдягала свою маску, і стиснув власну в іншій руці. Всередині все переверталось від приємного хвилювання. Ми наблизились до виходу з залу, через який вони щойно пішли. Двері, що вели до лісу, були всього за тридцять ярдів від нас. Усі натягнули маски, і в моїх жилах розпалювався вогонь. — Ти або прикриваєш мене, — сказав Майкл. — Або йдеш поруч зі мною, — продовжив Кай. — Або ж стоїш на моєму шляху, — закінчила решта. — Будь Ліліт, — сказали дівчата. Атос опустила свою Червону смерть на очі, і ми всі рушили, коли вона прошепотіла: — Ніколи Євою. Кінець

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx