«Джерело» Дена Брауна
Пролог С таренький потяг зубчастої колії повз крутим схилом на запаморочливу висоту, й Едмонд Кірш роздивлявся зазубрені скелі вгорі. На віддалі, вбудований просто в скелю, наче висів у просторі масивний кам’яний монастир — не- мовби його дивовижним чином приєднали до прямовис ного виступу. Ця непідвладна часові святиня в Каталонії, що в Іспанії, витримує невблаганне земне тяжіння вже понад чотири сто- ліття, не відступаючи від первинного призначення — відго- родити своїх мешканців від сучасного світу. «Іронія долі в тому, що тепер вони перші дізнаються прав- ду», —думав Кірш, гадаючи, що йому на це скажуть. Історич но склалося так, що найнебезпечніші люди світу — то люди Божі…особливо тоді, коли їхнім божествамщось загрожує. «А я зібрався засунути розпечений спис в осине гніздо!» Коли поїзд дістався верхівки, Кірш побачив самотню по- стать, яка чекала його на платформі. Висохлий, як кістяк, чоловік був вбраний у католицьку пурпурову сутану й біле рокето ?1 , голову його покривав пілеолус ?2 . Кірш упізнав 1 Біла сорочка, що досягає колін, нагадує стихар, але з вузькими рукава- ми. Надягається поверх сутани. ( Тут і далі прим. перекл. ) 2 Шапочка, яку носять духовні особи католицької церкви, від простих священиків до Папи Римського.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx