«Джерело» Дена Брауна
15 —Так, був студентом. —Знаю. Нещодавно я прочитав, що вперше за всю істо- рію Гарварду серед вступників більше атеїстів і агностиків, ніж тих, хто визначає себе як послідовника будь-якої релі- гії. Це дуже промовиста статистика, пане Кірш. «Що ж вам сказати, — хотів відповісти Кірш, —наші сту- денти розумнішають». Вітер посилився, коли вони наблизилися до стародавньої кам’яної споруди. У тьмяно освітленому коридорі, куди во- ни ввійшли, повітря було важке й напоєне густим запахом ладану. Двоє людей заглиблювались у зміїстий лабіринт темних коридорів, і Кірш щосили намагався звикнути до темряви, ступаючи за господарем у довгому вбранні. Нареш ті вони опинилися перед незвичайними, дуже маленькими дерев’яними дверима. Єпископ постукав, нахилився і за йшов, зробивши гостеві знак чинити так само. Кірш, вагаючись, переступив поріг. Він опинився в прямокутній кімнаті, високих стін якої не було видно за давніми фоліантами в шкіряних палітурках. Додаткові полиці подібно до ребер виступали зі стін, а між ними булькали й сичали чавунні батареї, так що кімната ви- давалася моторошно живою. Кірш підвів очі, поглянув на галерею з вигадливо оздобленою балюстрадою, що височі- ла над ним, являючи собою другий поверх, — і вже не мав сумнівів, куди потрапив. «Славетна бібліотека Монтсеррату!» — зрозумів він, вражений тим, що його допустили в таке місце. Казали, в цій священній кімнаті містяться рідкісні й унікальні тек- сти, доступні лише тим ченцям, які присвятили своє жит- тя Богові й дали обітницю назавжди лишатися в цьому монастирі. —Ви просили конфіденційності, —мовив єпископ. —Це наш найбільш відокремлений простір. Майже ніхто чужий тут не бував. —Яка велика честь! Дякую вам.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx