«Джерело» Дена Брауна
20 численні бейджі, що лежали перед ним на столі. — Чи не могли б ви назватися? —Авжеж. Роберт Ленґдон. Чоловік швидко поглянув на нього. —О, перепрошую! Не впізнав вас, пане! «Та я й сам себе не впізнаю… — подумав Ленґдон, який доволі незатишно почувався в білій краватці-метелику, чорному фраку та білому жилеті. — Просто не я, а якийсь невідомий звір». Класичний фрак Ленґдона мав майже три дцять років — він зберігся в професора від часів принстон- ського клубу Ліги плюща, однак завдяки регулярному пла- ванню це вбрання досі сиділо відмінно. Ленґдон збирався поспіхом і схопив з гардеробу не той чохол: звичний смо- кінг так і лишився на вішаку. —У запрошенні йшлося про чорно-біле, — промовив Ленґдон, підійшовши до Фернандо. —Сподіваюся, фрак у ці правила вписується? —Фрак — це класика! Ваш вигляд просто неперевер шений! Чоловік метушливо пошукав, знайшов потрібний бейдж і акуратно причепив його на лацкан Ленґдонові. —Для мене велика честь познайомитися з вами, пане, — сказав вусань. — Без сумніву, ви вже бували в нас? Ленґдон поглянув з-під павучих лап на будівлю, що ме- рехтіла попереду. —Власне, мене навіть незручно зізнатися — не бував. —Ні?! — Чоловік удав, ніби падає. — Ви не поціновувач сучасного мистецтва? Ленґдонові завжди цікавою була загадка сучасного мис- тецтва — передусім дослідження того, чому певні його ви- твори вважаються шедеврами: ляпки Джексона Поллока, бляшанки з супом Енді Воргола, прості кольорові прямо- кутники Марка Ротко. Хай там як, а Ленґдонові значно ці- кавіше було обговорювати релігійний символізм Ієроніма Босха чи мазки Франсіско Ґойї.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx