«Джерело» Дена Брауна
25 вітерець ворушив хвіст його фрака, професор ішов цемент- ним хідником уздовж берега звивистої річки Нервйон, яка колись була живою кров’ю метушливого промислового міс- та. У повітрі трохи пахло міддю. На повороті хідника Ленґдон нарешті дозволив собі по- дивитися на масивний музей, який мерехтів уже близько. За одним разом окинути оком будівлю було неможливо. Натомість погляд ковзав урізнобіч понад чудернацькими видовженими формами. «Ця будівля не просто порушує правила, — подумав Ленґдон. — Вона взагалі на них не зважає. Ідеальне місце для Едмонда». Музей Ґуґґенхайма в Більбао нагадував образ із якоїсь інопланетної галюцинації — колаж закручених металевих форм, які наче геть випадковим чином спираються одна на одну. Хаотична маса споруди розкинулася, вкрита по- над тридцятьма тисячами титанових плиток, які блищать, мов риб’яча луска, і надають будівлі водночас органічного й інопланетного вигляду — немов із води виліз якийсь фу- туристичний левіафан і розлігся на березі, щоб погрітися на сонечку. Коли будівлю відкрили в 1997 році, The New Yorker вітав архітектора Франка Ґері, який створив «фантастичний кора- бель мрії у хвилястому титановому запиналі», а інші крити- ки розсипалися в похвалах: «Найвеличніша будівля нашого часу!», «Меркуріанський блиск!», «Дивовижний архітектур- ний витвір!» Від часу того дебюту було зведено десятки інших «де конструктивістських» будівель — концертна зала імені Волта Диснея в Лос-Анджелесі, виставковий центр «Світ BMW » у Мюнхені, навіть нова бібліотека при альма-матер Ленґдона. Кожна з них мала радикально новітні дизайн і конструкцію, однак Ленґдон сумнівався, чи може бодай котрась із них силою шоку дорівнятися до музею Ґуґґен хайма в Більбао.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx