«Джерело» Дена Брауна
26 У міру наближення Ленґдон бачив: фасад із кожним кро- ком наче змінює форму, показує нове лице під кожним кутом. Тепер було видно найразючішу ілюзію музею. Коли на бу- дівлю дивитися так, то ефект неймовірний: вона немов справді пливе по воді, гойдаючись на поверхні широкої «ла- гуни нескінченності» понад зовнішньою стіною. Ленґдон на мить зупинився помилуватися цим, а тоді пе- рейшов лагуну мінімалістичним містком, який вигинався понад рівним водяним дзеркалом. Посеред того мосту про- фесор здригнувся від гучного сичання. Воно лунало з-під ніг. Він різко спинився: з-під кладки вилітала вихором хма- рина туману. Туман огорнув його, після чого покотився над лагуною в бік музею, вкутав підніжжя споруди. «Скульптура-туман», — подумав Ленґдон. Він читав про цей витвір японського митця Фудзіко На- каї. Ця «скульптура» революційна: вона створюється засо- бами видимого повітря і становить завісу туману, який з’являється і з часом розсіюється; а оскільки вітри й атмо сферні умові протягом дня постійно змінюються, то скульп тура також щоразу має інакший вигляд. Міст припинив сичати, а Ленґдон дивився, як стіна туману тихо звивається над лагуною, немов якась жива істота. Ефект був неземний і спантеличував. Тепер неначе весь музей висів на хмарі над водою, як той корабель-привид посеред моря. Щойно Ленґдон зібрався йти далі, як тиху гладінь води розірвали немов невеликі вулканічні виверження. Раптово п’ять вогняних стовпів здійнялися з самої лагуни до неба з реактивним гудінням— і туман протяли ясні вибухи світ- ла, відображуючись у титановій плитці будівлі. Архітектурний смак Ленґдона більше тяжів до музеїв класичного стилю на взірець Лувру чи Прадо, однак він ди- вився на туман та полум’я над лагуною і не міг уявити кра- щого, ніж цей ультрасучасний музей, місця для події, яку влаштовує людина з любов’ю до мистецтва і всього надно- вого, з гострим поглядом у майбутнє.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx