«Джерело» Дена Брауна
27 І ось, ідучи крізь туман, Ленґдон поспішив до входу — зловісного чорного отвору, який розкривала перед ним спо- руда-рептилія. Наближаючись до порога, професор стри- вожено відчував: він заходить у пащу дракона. Розділ 2 А дмірал Луїс Áвіла сидів за стійкою в порожньому барі незнайомого міста. Після довгої подорожі його мучи- ли спрага і втома — він щойно прилетів сюди, завершивши справу, заради якої за дванадцять годин подолав багато ти- сяч миль. Він надпив уже другу склянку тоніку й роздив- лявся кольорову батарею пляшок по той бік шинкваса. «У пустелі кожен може лишатися стриманим, — думав адмірал, — але тільки вірний здатний сидіти посеред оази і з власної волі не випити ні краплі». Авіла й справді не пив ні краплі диявольського зілля май- же цілий рік. Помітивши своє відображення в дзеркальних полицях, він дозволив собі рідкісну мить задоволеності обличчям, яке поглянуло на нього звідти. Авіла був одним із тих щасливих середземноморців, кому вік радше додавав привабливості, аніж відбирав. З ро- ками його шорстка чорна щетина стала поважною срібляс- тою бородою, вогняний погляд чорних очей пом’якшав і набув спокійної впевненості, а суха смаглява шкіра, туго обтягуючи худе обличчя, взялася тонкими зморшками, надаючи адміралові вигляду людини, яка весь час мружить очі на сонці. Навіть у шістдесят три його тіло лишалося струнким і ба- дьорим — і гарну статуру підкреслював бездоганний стрій. Авіла сидів за шинквасом у повній білій адміральській фор- мі —величному вбранні, яке складалося з двобортного кіте ля з широкими погонами, при поважній кількості медалей за службу, крохмальної сорочки з коміром-стійкою та білих штанів, облямованих шовком.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx