«Джерело» Дена Брауна
28 «Можливо, іспанська Армада вже не найпотужніший флот на землі, але як офіцерові добре вдягтися, ми знаємо!» Адмірал уже кілька років не вбирав білого кітеля, але той вечір був особливим, і раніше, йдучи вулицями цього не- знайомого міста, чоловік тішився з того, як захоплено по- глядають на нього жінки й розступаються чоловіки. «Того, хто живе за кодексом честі, всі шанують». —¿Otra tónica? — спитала красуня за шинквасом. Їй уже минуло тридцять, вона мала квітучу фігуру й грайливо всміхалася. Авіла похитав головою: — No, gracias ?1 . Бар був геть порожній, і Авіла відчував, як кельнерка ми- лується ним. Приємно було знов опинитися на видноті. «Я повернувся з безодні». Та жахлива подія, що практично зруйнувала життя Аві- ли п’ять років тому, навіки причаїлася в закутках його пам’яті — одна-єдина оглушлива мить, коли земля розверз- лась і ковтнула його. Севільський собор. Великодній ранок. Сонце Андалусії лило проміння крізь вітражі, розсипа- ючи калейдоскоп кольорів кам’яною залою храму. Органні труби співали радісним громом, а тисячі вірян зібралися під склепінням святкувати чудо Воскресіння. Авіла стояв на колінах біля вівтарної загорожі, і серце адмірала переповнювали радість і вдячність. Прослужив- ши все життя в морі, тепер він здобув найдивовижніший Господній дар — сім’ю. Широко всміхаючись, Авіла озир- нувся й подивився через плече на свою молоду дружину Ма- рію, яка сиділа на лаві, перепочиваючи: з важким животом 1 —Ще тонік? —Ні, дякую ( ісп .). ( Надалі переклад з іспанської мови у виносках не мар кується. )
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx