«Джерело» Дена Брауна
29 їй було незручно пройти так далеко вглиб храму. Поряд їхній трирічний син Пепе радісно махав батькові рукою. Авіла підморгнув хлопчикові, а Марія лагідно всміхнулася чоловікові. «Дякую Тобі, Боже!» — думав Авіла, розвертаючись до вівтаря, щоб прийняти причастя. Мить — і оглушливий вибух пролунав під прекрасним склепінням. Спалах — і весь його світ був поглинутий вогнем. Вибухова хвиля жбурнула Авілу на вівтарну загорожу, йо- го тіло завалила пекуча лавина уламків каміння й шматків людських тіл. Коли Авіла отямився, то не міг продихнути в густому диму і якусь мить не розумів, де він і що діється. І тут з-поза дзвону у вухах він почув зойки. Авіла зіп’явся на ноги, тепер уже усвідомлюючи, який жах коїться навко- ло. Він сказав собі: це просто страшний сон. Хитаючись, по- брів через повний диму храм, шкандибаючи повз стогони, повз скалічені тіла туди, де щойно були його дружина й син. Там не було нічого. Ні лав. Ні людей. Тільки закривавлені уламки на кам’яній підлозі. Цей похмурий спогад, на щастя, перервав дзвіночок на дверях бару. Авіла схопив свій тонік і зробив швидкий ков- ток, намагаючись струсити з себе темряву — як йому вже стільки разів доводилося робити. Двері бару розчахнулись, і Авіла побачив: у приміщення ввалилося двоє здорованів. Вони фальшиво горлали вболі- вальницьку пісню, були вбрані в зелені футболки, які лед- ве прикривали об’ємні животи. Очевидно, цього вечора ре- зультат матчу був на користь приїжджої команди Ірландії. «Натяк зрозумілий», —подумав Авіла й підвівся. Попро- сив рахунок, але кельнерка підморгнула і махнула рукою. Авіла подякував і зібрався йти. —Хай йому грець! — крикнув один зі здорованів, дивля- чись на поважну форму Авіли. — Та це ж король Іспанії!
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx