«Джерело» Дена Брауна
31 «Цей знак — мій захист, — подумав Авіла, дивлячись на емблему. — Але зараз я захисту не потребую». —А нехай, — сказав хуліган, урешті відпустивши руку Авіли й перемкнувши увагу на кельнерку. — А ти мила, — зауважив він. —Що, стовідсоткова іспанка? —Так, — люб’язно відказала вона. —Що, нічого ірландського в тобі не було? —Ні. —А хочеш ? Чоловік, звиваючись від істеричного сміху, стукнув кула ком по шинквасу. —Дайте їй спокій! — наказав Авіла. Той розвернувся, люто свердлячи іспанця очима. Другий уболівальник штурхнув Авілу в груди: —Будеш командувати, що нам робити?! Авіла глибоко вдихнув — сьогоднішня довга подорож його втомила — і вказав на шинквас. —Панове, будь ласка, сядьте. Я візьму вам пива. ————— «Як добре, що він лишився!» — подумала кельнерка. Хоча жінка і вміла себе захистити, але від того, як офіцер спокій- но поводиться з цими двома дикунами, в неї трохи завми- рало серце — і вона сподівалася, що цей чоловік лишиться до самого закриття закладу… Офіцер замовив два кухлі пива й тонік для себе і знову сів біля шинкваса. Футбольні хулігани вмостилися оба- біч адмірала. —Тонік?! — дражнився один. — А я думав, ми разом вип’ємо . Офіцер утомлено всміхнувся до кельнерки і допив свій тонік. —На жаль, маю важливу зустріч, — мовив офіцер, під- водячись. — Гарно вам посидіти.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx