«Джерело» Дена Брауна
35 цей музей повнився бурмотінням відлунь, голоси розкотис- то відбивалися від каменю і скла. Для Ленґдона тільки одне музейне відчуття залишилося звичним: стерильний присмак біля кореня язика.Музейне повітря всюди однакове—з нього відфільтровано чужорідні частинки й окислювачі, після чо- го це повітря зволожене йонізованою водою до 45 відсотків. Ленґдон пройшов кілька навдивовижу вузьких пропуск них пунктів—в око йому впало багато озброєної охорони— і врешті опинився біля чергового столика реєстрації. Моло- да жінка роздавала навушники. — Audioguía? Ленґдон усміхнувся: —Ні, дякую. Коли він підійшов ближче до столика, жінка зупинила йо- го, перейшовши на чудову англійську: —Вибачте, пане, але сьогоднішній господар заходу пан Ед- монд Кірш попросив усіх надіти аудіопристрої. Це частина заходу. —А, тоді, звичайно, візьму. Ленґдон простягнув руку по навушники, але вона жес- том зупинила його, звірила бейдж із довгим списком запро- шених, знайшла, після чого видала навушники з відповід- ним номером. —Сьогоднішню екскурсію дібрано індивідуально для кожного відвідувача. «Правда? — Ленґдон роззирнувся. — Для сотень гостей?» Ленґдон здивовано роздивився навушники—то була про- сто гладенька металева дужка з невеликими потовщеннями на кінцях. Мабуть, помітивши його зачудування, жінка піді- йшла і стала пояснювати: —Це зовсім нова модель. —Вона допомогла професорові надіти цей пристрій. —Датчики у вуха вставляти не потріб но , вони просто торкаються обличчя. Вона розташувала дужку на голові Ленґдона так, що дат- чики м’яко впиралися в обличчя між вилицею і скронею.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx