15 книжка, а от для свічника місця вже не вистачало. Хоча тепер тарілка та свічник бували на цьому столі рідко. Тарілка — тому що на неї зазвичай не було чого покласти, а свічник через те, що всі пристойні лоєві свічки давно спожили в їжу, а недопалки воскових чи яких інших берегли на «чорний день». Яків гмикнув сам до себе. Чорний день. Куди вже чорніше, коли могло трапитися, що протягом дня йому вдавалося кинути до рота хіба твердого, немов справжній камінь, сухаря. Сухар був чесним заробітком за надану медичну консультацію, вправлений вивих, складену та зафіксовану саморобною шиною кістку, прийняте немовля… На все гетто він залишився єдиний, хто тямив у медицині й ніколи не відмовляв у допомозі. А тоді розсмоктував кожну камінцювату грудочку древнього житнього сухаря, перекочував її в роті й розмочував слиною, маючи забавку мало не на пів дня. Проте здебільшого — ночі. Яків ледь не щоночі згадував себе молодого і дивувався з того, що колись полюбляв поніжитися в ліжку, хоча не завжди міг дозволити собі таку розкіш. Часто доводилося днювати й ночувати в лікарні, а там хіба сон? З роками його організм немовби потребував усе менше й менше сну, і з початком війни він спав заледве кілька годин на добу. І хоч розумів, що завдає собі шкоди, проте досі не зміг знайти дієвого способу склепити повіки і провалитися в сон. Натомість міг годину лежати із заплющеними очима й не відчувати нічого, крім утоми, яка, на жаль, не змінювалася забуттям. Тоді він сідав на тапчан і, ось як сьогодні, дивився у вікно. Крім ліжка та столика, в кімнаті поміщався стілець і стара розсохла шафа, в якій він тримав книжки, сяку-таку одежину, різнокаліберний посуд, який рідко використовувався за призначенням, а також свій медичний саквояж,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx