16 який свого часу вдалося врятувати від повальних обшуків. Тепер окупанти майже не влаштовували рейди в гетто, впевнені, що забрали все, чого «не дозволено було тримати» з часу зведення паркану, однак Яків не спокушав долю й на «виклики» ходив з інструментами, замотаними в ганчірку та припасованими на запалому від голоду животі. Яків сягнув спогадами в далеке минуле і пригадав власні «апартаменти», в яких мешкав, ще коли стояли доброї пам’яті «Мебльовані кімнати Розенберга». Тоді його спальня була чи не такою ж, як нинішня кімнатка, а то й більшою. Але тоді в нього була ще й вітальня. І «частковий пансійон» із вранішнім чаєм та скибкою свіжого хліба з маслом. І Йоська… 1 Щоночі Яків розважав себе єдиним, чим міг і що завжди залишалося з ним. Спогадами. На пам’ять не скаржився, хоча літа мав такі, що впору було забути власне ім’я, — однак мозок, неначе вражений невідомою та незнаною хворобою, видобував із закапелків найдавніші спогади. Іноді Яків достоту вірив, що, якби відгородитися від усіх тривог та переживань і добряче покопирсатися в голові, він зумів би пригадати навіть найраніше дитинство. От лишень один-єдиний пункт цього плану одразу ж зводив усе нанівець. Неможливо було єврею в Проскурові відгородитися від тривог і переживань. Яків щільніше загорнувся у благеньке пальто, поправив закоцюблими пальцями піднятий комір і вкрив ноги ковдрою. Проскурів лежав за тонкою шибкою. За тим самим розтрісканим вікном, яке впускало до кімнати протяги. Його Проскурів. Місто, яке він любив, ненавидів, проклинав, благословляв, був його частиною та, напевне, незабаром стане його спогадом. Віднедавна він 1 Яків згадує події роману «Пастка для різника».
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx