19 час, щоб навести стрілки та підкрутити пружину. Однак, дивна річ, з перших днів існування гетто окупанти заходилися відбирати у євреїв годинники. І якщо інтерес до позолочених, посріблених, а то й звичайних виробів ще можна було пояснити банальним грабунком, то, коли нацисти заходилися знімати зі стін навіть найпростіші ходики, цінність яких не перевищувала вартості поганенької бляхи, з якої було вироблено циферблат, Яків розгублено замислився і ще більше укріпився в думці, що його годинник, який на той час лежав у сховку під дошкою підлоги його кімнатки, не потрапить до рук загарбників. Відтоді він час від часу виймав годинник зі сховку й вигрівав під серцем, неначе живу істоту, ніколи не забуваючи завести. До сьогодні. Власне, як виявилося, завести годинника Яків таки не забув, проте не втримав це в пам’яті. Яків боявся опинитися в гетто без знання точного часу. Це немов могло запроторити його в пустку між простором і часом, де можна було застрягнути навіки. А навіки застрягнути в оточеному парканом гетто… Яків пересмикнув плечима, однак переконав себе, що причиною мурах по шкірі став дошкульний холод, а не переляк. Зрештою, коли навіть і трапиться неприємність і годинник стане, світ від цього не зупиниться. Яків усміхнувся, пригадавши стару казку, яку колись чув у дитинстві. Власне, це навіть не був повноцінний спогад, оскільки всі подробиці знову не бажали спливати (от тобі й бездоганна пам’ять, цикнув Яків), а лише уривчасті моменти — більше відчуття, ніж спогади. Хто повідав малому Якову ту стару казку та про що вона була? Щось на кшталт того, що не вітер колише верхівками дерев, а самі дерева породжують вітер, лише… про годинник. Саме чарівна сила стрілок змушує світ не стояти на місці.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx