25 розвантажити мозок і не зсунутися з глузду від тривожного очікування кожної прийдешньої миті. Саме тоді він вигадав подумки «писати мемуари». Власне, направду уявляв собі олівець — старанно нагострений, довгий та блискучий, — яким ретельно виписував на білосніжному папері літеру за літерою. І не просто виводив вигадані слова, а намагався витворити справжній зв’язний текст, який мало не зазубрював до останньої буквочки, щоб удень переписати його по-справжньому. Щоправда — недогризком олівця та на пожовклих аркушах товстого зошита. Але техніка діяла. В голові вияснювалося після двохтрьох «написаних» так речень, і далі думки крутилися вже винятково навколо потрібних для мемуарів спогадів та не перескакували на сьогоденні тривоги й печалі. Щоправда, траплялися й такі ночі, коли Яків відчував, що «муза» не з’явиться, скільки не напружуй голову. І хоча він не вірив у натхнення, проте навіть не намагався взяти в уявні пальці уявний новенький, гостро заточений олівець. У такі ночі він, бувало, закопувався ще глибше у спогади, або й просто сидів, туплячись у ніч за склом та дослухаючись до нічних звуків. Хоч темрява й була вночі повноправною володаркою кварталів у кільці паркана, проте задушити тишею всі звуки вона була не в змозі. Ось рипнула десь за стіною підлога. Чи то звісила з ліжка ноги стара Сара, а чи просто будинок вирішив мерзлякувато здригнутися й хруснути «кістками» дошок? Ось стиха брязнуло щось на першому поверсі, немов хтось необережний впустив чайник, проте відразу ж підхопив, не даючи йому покотитися підлогою й перебудити весь будинок. Усі, хіба крім дітлахів, яких у їхньому будинку було п’ятеро, спали сторожко й зривалися від найменшого
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx