12 Служка обережно зазирнув у кімнату і побачив, що учень його господаря непорушно стоїть у дверях, неначе не наважуючись переступити поріг, бо після цього вирішального кроку розвіються якісь невідомі чари. Однак не вираз обличчя учня і не його постава стурбували служку, а несвідоме відчуття… непоправного. — Учитель відійшов, — рівним голосом сповістив учень, і служка не відчув у його словах ані крихти скорботи чи жалю за померлим наставником. Натомість у них прозирала стурбованість, занепокоєння, а чи це був… страх? — І що… — служка на мить розгубився, хоча до смерті господаря готувалися мало не тиждень, проте саме ця мить заскочила зненацька, — що ж нам тепер робити? —Насамперед, — учень господаря пильно поглянув служці просто у вічі, — знищити зовнішні сходи на горище синагоги… 20 серпня 1930 року. Проскурів — І що ж він йому такого розказав? — майстер гмикнув і, не знімаючи окулярів, зиркнув на гостя. —А в тому й полягала загадка, — всміхнувся той. — Ніхто цього достеменно не знав. Ну, може, й знав хтось, хто цю історію, так би мовити, «з першого рота» почув. Але коли вже вона з його власного рота вирвалася — то була обліплена вигадкою, наче хунт 1 блошвою. Але запевняють, що той учень так нікому нічого й не розказав. — То виходить, що вся ця історія — брехня і її можна хіба до тухеса прикласти? Годинникар знову нахилився над столом, де на шматку блискучого скла були розкладені дрібненькі деталі 1 Пес (їдиш).
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx