«Останній спадок» Андрія Новіка
Частина 1 1 Львів, Україна 28 серпня, 2015 рік Тримаючи в руках по два пакунки із супермаркету, я якусь мить постояв перед дверима й повільно вдихнув тепле вечірнє повітря. Тиша. Погляд ковзнув подвір’ям, шукаю чи чогось, що змогло б затримати мене тамще хоч трішки. Біля дитячого майданчика, обгородженого невисоким дерев’яним парканом, причаїлася чорна Skoda . Безпе- рервно ледь чутно шурхотіло, опадаючи з дерев, листя. Будинки на вулиці ліпилися один до одного так тісно, не- наче за вільний простір між ними з їхніх господарів стягу- вали штраф, а дерева та кущі великими островами роз- бавляли сіру важкість асфальту та тротуарної бруківки. Невеликий будинок на вулиці Княгині Ольги три тиж- ні тому покинули орендарі, тож мій друг, за сумісництвом домовласник, погодився здавати його мені за ціною де- шевенької двокімнатки. Це була перша й чи не єдина добра новина перед моїм переїздом на захід України. Я підійшов до вхідних дверей, коли ввімкнулися перші ліхтарі. Переступивши поріг, одразу подався до вітальні. Очі, мов уперше, обмацали світлу кімнату з високою стелею та каміном у куті. Укриті італійським тиньком стіни, подекуди на них картини. Великий диван зі шкір- замінника вабив м’якими й глибокими обіймами. Теле- візор Thomson у протилежному куті, досі жодного разу не ввімкнений. Упродовж останніх чотирьох років ми з Лукою змінили два міста. Я завжди мусив перебувати ближче до об’єктів
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx