«Останній спадок» Андрія Новіка
22 руки я вказав на стілець зі списом усередині. —Прошу архієпископа підійти до каменя та прочитати викарбува- ний на ньому напис. Мерлін умить обернувся згорбленим церковнослу жителем. Накульгуючи від уявного болю в правій нозі, архієпископ наблизився до каменя, щоби ближче роз- дивитися його поверхню з подекуди глибокими тріщи- нами, слідами від ударів і павутинням, яке засотало брудні заглибини. Брила нагадала старому, що неза- баром і він укриється пилом та павутинням. (Лука не міг устояти на місці й від нетерплячки аж пританцьову- вав.) Слуга Господній тим часом поводив руками по простирадлі, намагаючись намацати виїмки від букв. За трохи архієпископ відвернувся від Артура та зобразив незрозумілі рухи. —Напис стверджує, що меч зможе витягти лише істин ний король, —виголосив я хрипким голосом, після чого жестом фанатичного благословення підніс обидві руки вгору, — король, обраний Богом. У магічній атмосфері, підкресленій неяскравим світ- лом вкрученої в кімнаті чотири дні тому сорокаватної лампочки та жовтуватими променями вуличних ліхтарів, які падали на нас крізь вікно, ми з малим творили казку. Лука походжав кімнатою з виразом поважної значу- щості на обличчі. За легендою Артур прибув на місце подій разом зі зведеним братом Кеєм і вітчимом—сером Ектором. Лука мав бути просто зброєносцем Кея, тож тихо чекав на свою чергу. Я натомість перебрав на себе ініціативу та зіграв усі, крім відведеної синові, ролі. Щохвилини довелося зо- бражати нового лицаря, котрий намагався витягти три- клятий сталевий виріб, — заходив з одного боку, скре- гочучи зубами та впираючись ногою у стільчик; підбігав, із розгону силкуючись висмикнути спис, з іншого; кликав
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx