«Останній спадок» Андрія Новіка
25 —Але, тату. Я ж однаково нічого не зробив, — за- сумнівався Лука. — І навіть не знав, що, витягнувши меч, стану королем. Я присів на стілець і примостив Луку собі на коліна. Черговий момент повчань, коли дитині пояснюєш те, чого зазвичай не розуміє навіть дехто з дорослих. Іноді мені здавалося, що затнися я хоч на мить— і Лука сприйме все не так, як належить, що в такі миті його майбутнє зале- жить від моїх слів. А це до біса вагомий вантаж, аби ба- жати скинути його з пліч. Я зазирнув синові в очі. Хлопчик був таким легким—Йода знову став пір’їнкою. —У тому-то й річ. Ти зміг зробити те, на що не був здатен жоден, тому, що не мав корисливої мети, —спро- бував розтлумачити я. —Навіщо ти витягав меч? —Хотів принести братові для участі в турнірі. —Правильно. Ти мусив це зробити? Чи міг просто при- йти та сказати, що не знайшов меча, не зачіпаючи камінь? —Міг,—відповівЛука. Обличчя прояснішало, а в очах засвітилося розуміння, — але йому це було потрібно. А меч собі стирчав без діла, то чому б не допомогти? —Так, молодець, —підморгнув йому я. —Коли ста- неш на правильнийшлях—доля сама тебе знайде. Голов не—діяти, а не кидати все на півшляху. Дехто з великих говорив, що людина сама творить свою долю і, крім неї, ніхто на ту долю не може вплинути. Проте водночас хто забороняє припустити, що кроки до правильного шляху — частина заздалегідь прописаної долі? Власне, я вважаю: вона існує, та доля. От тільки не єдина. Тобто перед тобою може бути, до прикладу, четверо дверей, а в які ввійти — визначаєш ти сам. Кожні з таких чоти- рьох дверей є квитком до прописаної долі, лише різними шрифтами, мовами чи інтонаціями. Як наслідок виника- тимуть і різні фінали, які заздалегідь прописані, шлях до яких ти обрав самотужки, такі собі паралельні реальності.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx