«Останній спадок» Андрія Новіка
31 виснаження повіки мимоволі опустилися, і жінка пори- нула в рятівну темряву. «Ще кілька десятків хвилин — і блаженний відпочи- нок… Гаряча ванна… м’яка пінка…» Різкий голосний сигнал вивів білявку з трансу. Її мо- лодий напарник-програміст, устромивши ногу, зупинив ліфт і заскочив досередини. Низький, на вигляд років із тридцять, азійського походження й з тоненьким голосом. Рідкувате чорне волосся завжди стирчало в різні боки (іноді Мелані здавалося, що то жахлива стомлива робо- та довела його зачіску до такого стану), а маленькі очі дивилися на все й усіх із незмінною підозрою. Думки про піну вивітрилися вмить. Чортів вузькоокий! Ні, опускатися до расизму не для Мелані Маєрс, хоча чортів Діксон і дістає тупими, нудними запитаннями до печінок. Особливо ті питання діймали тоді, коли погляд напарника націлювався на її сідниці чи розстебнуті ґу- дзики блузки. — Almost… 1 — усміхнувся чоловік. Жінка лише кивнула, чим дала знак про абсолютну відсутність бажання вести будь-який діалог. Очі за зме- женими повіками продовжували шукати бажаного від- починку. Від самої думки про гарячу воду та всіяну буль- башками пінку на її оголеному стомленому тілі дихання ставало важчим. —Так… навіщо ти збрехала, Мелані? — неочікувано запитав азіат, стріляючи поглядом, як завжди, трішки нижче, якраз у виріз блузки. Серце Мелані на мить зупинилося. Вона не знала, що відповісти. Цю тему більше не варто порушувати. —Я не брехала, Лі. Ти ж знаєш, — крізь зуби про- цідила жінка. 1 Майже… ( англ. )
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx