«Останній спадок» Андрія Новіка
33 ледь зачепивши його за плече. Вона майже бігла, але відірватися від напарника ніяк не вдавалося. Вони опи- нилися в просторому приміщенні з прозорими скляними стінами. Мелані ніколи не подобалась атмосфера офіс- ного холу. Направду вона була їй огидною— викликала почуття ув’язнення у величезному акваріумі, за яким вели постійне спостереження. Як за піддослідними пацю ками. Свободою тут аж ніяк не пахло. Підійшовши до пропускного пункту, Мелані показала чорношкірому охоронцеві бейджик з іменем і маленьким фото, де вона мала набагато молодший і життєрадісні- ший вигляд. Той лише люб’язно всміхнувся й повів рукою в бік виходу. Жінка кивнула у відповідь і пролетіла далі. Лі не відставав, повторюючи її дії крок за кроком. До- вкола метушилися такі самі, як і вони, працівники — опущені голови з хаотичними думками, ділові костюми за декілька тисяч доларів і пиха, від якої аж тхнуло. —То коли ти повернешся до роботи? — Лі мусив перейти на легкий біг, аби порівнятися з жінкою. —Ще не знаю. —Можу я глянути на твій звіт? Чоловік указав пальцем на червону теку, кутик якої стирчав зі шкіряної сумки Мелані. —Ем-м-м… він залишився в офісі, — збрехала Ме- лані. Вони вийшли на просторий паркінг праворуч від ма- сивної сірої дванадцятиповерхової будівлі. Сонце, що стояло високо в блакитному небі, пекельно смажило асфальт і припарковані авто. Гарячий потік повітря шуг- нув вулицею та підхопив коротке, до плечей, біляве во- лосся Мелані. Звичним порухом руки вона поправила його. Чоловіки не раз запитували, чи не дратує її отак постійно поправляти зачіску за вітряної погоди. «Дратує! Ще й як дратує!»
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx