«Останній спадок» Андрія Новіка
34 —Хіба це не він у теці? — не вгавав Лі Діксон. Китаєць перетнув уявну межу —Мелані гнівно роз- вернулася до азіата. Їй неймовірно закортіло заїхати по всміхненій пиці кулаком, навіть попри те, що декіль- ка днів доведеться ходити з перев’язаною кистю. За останні роки вона навчилася не тільки бити чоловіків, а й справно вирубати їх одним ударом. Зараз саме була нагода скористатися вмінням на практиці, проте… муси- ла стерпіти. Мелані повинна була протриматися ще трохи, доки не наблизиться до свого авто… Та нерви не витримали. —Чого ти причепився?! — прорипіла жінка. —Що тобі до моїх справ? Маєш свої, ними й займайся. —Я лише хвилююся за наш проект. Думаю, ні ти, ні я не хочемо втратити те, над чим так довго працювали. Могла б просто попросити про допомогу. —Не розумію, про що ти, — відмахнулася жінка. — Я не бажаю продовжувати цю безглузду розмову! Мелані різко повернулася спиною до колеги й при- швидшилася. Серед десятка чітко вишикуваних у ряд автомобілів Мелані побачила свій брудно-червоний се- дан Mitsubishi Lancer. Одначе, ступивши ще крок, біляв ка відчула, як її лікоть обтиснули чужі пальці. Діксон! Величезна хвиля гніву накрила Мелані Маєрс, і вона востаннє крутонулася на пальчиках до китайця. Чорна сумка описала коротку дугу й «ненавмисне» врізалася йому в пах. Вигук фальцетом зірвався з губів китайця, і він зігнувся, хапаючись за забите місце. Мелані скорис- талася нагодою й спритно застрибнула в авто. Седан по- вільно рушив із місця й відразу набрав швидкість, вилі- таючи з огородженої території повз блокпост. Мелані врешті почала заспокоюватися. Поїздка додому — єди- не, що могло розвіяти думки. Лі Діксон мовчки про воджав жінку поглядом.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx