«Останній спадок» Андрія Новіка
Пролог Рим, Італія 26 серпня, 2015 рік —Mi perdoni, padre, perchè ho peccato! 1 —Dimmi, figlio mio, dei tuoi peccati… 2 Баттіста Піреллі стурбовано глянув крізь сітчасте ві- конце сповідальні. Силует священика ледь проступав у потемках і залишався майже незворушним, проте зда- валося, що за стіною сидить хтось знайомий. —Дедалі більше людей відвертаються від Бога, отче,— мовив чоловік. У відповідь мовчання. Баттіста сприйняв це за дозвіл продовжувати. Протягом усіх своїх п’ятдесяти двох років він жадав чути від священнослужителів більше слів. Бат- тіста вважав, що більшість із них почали ставитися до сповідей як до повсякденної роботи: вони вислуховували людей, бо мусили за церковними, людськими законами- вимогами, а не Божими. Сучасний земний світ удерся й у духовний, крадучи рештки того, що колись і без слів підносило самосвідомість до небес. Від просякнутого легкими запахами босвелії та мирри 3 повітря в голові шумували спогади з минулого. У дитин- стві малий Баттіста, незважаючи на заборону суворого батька, щонеділі потай бігав до собору на Cлужбу Божу, аби зрозуміти, чому люди відвідують храми, чому одвічно вклякають на колінах перед картинами чи розіп’ятими на хрестах тілами. Батько, переконаний, що пояснення 1 Отче, пробачте, адже я згрішив! ( італ. ) — Тут і далі прим. авт . 2 Розкажи, сину мій, про свої гріхи… ( італ. ) 3 Інгредієнти церковних благовоній.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx