7 , 27 , 23:00 Кулдеш Шарма сподівається, що приїхав у правильне місце. Він паркується в тупику ґрунтової дороги, з усіх боків затиснутому примарними в темряві деревами. Остаточно він зважився десь о четвертій годині дня, сидячи в задній кімнаті своєї крамниці. Горщик стояв перед ним на столі, а по радіо грала «Омела й вино». Його привели сюди два телефонні дзвінки. Він вимикає фари й сидить у повній темряві. Звісно, це чортзна-який ризик. Але йому майже вісімдесят років, тож коли ризикувати, як не тепер? Що найгіршого може статись? Що його знайдуть і вб’ють? Вони, безперечно, здатні й на те, й на інше, але чи аж так це погано? Кулдеш думає про свого друга Стівена. Про те, який він тепер із себе. Розгублений, тихий, змарнілий. Невже таке майбутнє чекає й на нього? Як вони колись веселилися всі разом. Як галасували. Світ перетворився для Кулдеша на тінь. Дружини не стало, друзі зникають. Він сумує за ревінням життя. А тоді до нього зайшов той чоловік із горщиком. Десь удалині між деревами виграє тьмяний відблиск. У холодній тиші чутно звук двигуна. Починає сніжити,
і Кулдеш сподівається, що дорога назад до Брайтона не стане надто підступною. Коли наближається інша машина, його заднє скло потрапляє в промені світла. Гуп, гуп, гуп. Це його старе серце. Він майже забув, що воно в нього є. Горщик зараз не з Кулдешем. Але він у безпеці, а отже, і сам Кулдеш поки що буде в безпеці. Це його страховка. Йому ще треба купити трохи часу. І якщо все вийде, ну тоді… Фари близької машини сліплять його через дзеркала, а потім вимикаються. Під колесами хрустять камінці, двигун переходить на холості оберти, а далі все знову поринає в темряву й тишу. Значить, ось воно. Чи слід йому вийти? Він чує, як зачиняються двері машини, а тоді до нього наближаються кроки. Сніг густішає. Скільки на це знадобиться часу? Звісно, йому доведеться пояснити про горщик. Він скаже кілька заспокійливих слів, а тоді сподівається вирушити назад до того, як сніг перетвориться на лід. Дороги стануть смертельно небезпечними. Він замислюється, чи… Кулдеш Шарма бачить спалах пострілу, але помирає раніше, ніж устигає почути його звук.
ЧАСТИНА ПЕРША То чого ж ти чекаєш?
11 1 , 26 , — Я колись одружився із жінкою зі Свонсі, — каже Мервін Коллінз. — Рудоволоса і все таке. — Зрозуміло, — каже Елізабет. — Звучить так, ніби за цим ховається якась історія? — Історія? — Мервін хитає головою. — Ні, ми розійшлися. Ви ж знаєте жінок. — Ми справді їх знаємо, Мервіне, — каже Джойс, відрізаючи йоркширського пудингу. — Ой як знаємо. Тиша. Не перша пауза за цим столом, як зауважує Елізабет. Це другий день Різдва, і вся банда плюс Мервін сидять у ресторані Куперс-Чейза. У всіх на головах барвисті паперові корони, що додаються до святкових хлопавок, які принесла Джойс. Корона Джойс завелика і будь-якої миті ризикує перетворитися на пов’язку для очей. Ронова корона замала, і рожевий гофрований папір натягується на його скронях. — Ти впевнений, що побореш спокусу випити краплю вина, Мервіне? — питає Елізабет. — Алкоголь в обід? Ніколи, — відповідає Мервін. Банда провела Різдво окремо. Елізабет мусила визнати, що для неї це було нелегко. Вона сподівалася, що такий
12 день міг би пробудити щось у її чоловікові, Стівенові, надати йому іскру життя, якусь ясність розуму, щоб його розворушили спогади про Різдво минулих років. Але ні. Для Стівена Різдво тепер було звичайним днем. Порожньою сторінкою в кінці старої книги. Вона здригається від думки про наступний рік. Вони домовилися зустрітись на обід у ресторані на другий день Різдва. Джойс в останню хвилину спитала, чи було б ввічливо запросити Мервіна приєднатися до них. Він пробув у Куперс-Чейзі вже кілька місяців, але поки що не завів багато друзів. — Він цього Різдва геть сам, — сказала тоді Джойс, і всі погодилися, що слід його запросити. — Добре придумано, — кинув був Рон, а Ібрагім додав, що сама мета Куперс-Чейза в тому, щоб ніхто не почувався самотнім на Різдво. Елізабет, зі свого боку, похвалила широту душі Джойс і зауважила, що Мервін за певного освітлення має той тип зовнішності, якій Джойс іноді неспроможна опиратися. Різка валлійськість голосу, темні брови, вуса й сріблисте волосся. Елізабет дедалі краще розуміє, якому типу чоловіків віддає перевагу Джойс, і той тип можна описати фразою «будь-хто хоч трохи вродливий». «Він схожий на злодія з якогось серіалу» — так висловився на цю тему Рон, і Елізабет радо повірила йому на слово. Вони вже спробували поговорити з Мервіном про політику («не моя тема»), телебачення («не цікавлюсь ним») і шлюб («Я колись одружився із жінкою зі Свонсі» тощо). Тоді приносять Мервінову їжу. Він опирався індичці, і кухня погодилася приготувати йому омарів скампі з вареною картоплею. — Бачу, ти цих скампі дуже шануєш, — каже Рон, вказуючи на Мервінову тарілку. Елізабет мусить визнати, що Рон щиро намагається зав’язати розмову.
13 — Я завжди їм їх у середу, — погоджується Мервін. — А сьогодні середа? — питає Джойс. — Я повсякчас гублюся в днях у різдвяну пору. Гадки не маю, який день який. — Сьогодні середа, — підтверджує Мервін. — Середа, двадцять шосте грудня. — А ви знали, що слово «скампі» — це множина? — питає Ібрагім, чия паперова корона хвацько скособочена. — А кожен окремий омар — це «скампо»? — Так, я це знав, — каже Мервін. Елізабет за багато років розколювала й міцніші за Мервіна горішки. Їй колись довелося допитувати радянського генерала, який не вимовив ані слова за три місяці в полоні, а з нею вони вже за годину співали разом пісні Ноела Коварда. Джойс працювала над Мервіном уже кілька тижнів, від самого закінчення справи Бетані Вейтс. Поки що видобула лиш те, що він був шкільним директором, мав колись дружину, має вже третього собаку й любить Елтона Джона, але це не так уже й багато. Елізабет вирішує взяти розмову за карк. Іноді треба оживляти пацієнта раптовим розрядом. — Ну, Мервіне, якщо забути про твою таємничу подругу зі Свонсі, як у тебе на романтичному поприщі? — У мене є кохана, — відповідає Мервін. Елізабет помічає, як брови Джойс дуже делікатно злітають догори. — Молодець, — каже Рон. — Як її звуть? — Татьяна, — відповідає Мервін. — Прекрасне ім’я, — говорить Джойс. — Але щось я наче про неї вперше чую? — А де вона святкує Різдво? — питає Рон. — У Литві, — відказує Мервін. — Перлина Балтії, — вставляє Ібрагім. — Здається, ми її не бачили тут, у Куперс-Чейзі? — питає Елізабет. — Відколи ти сюди приїхав?
14 —У неї забрали закордонний паспорт, — пояснює Мервін. — Ой лишенько, — каже Елізабет. — Оце не пощастило. Хто? — Органи влади, — відповідає Мервін. — Це дуже на них схоже, — каже Рон, хитаючи головою. — Кляті органи влади. — Ти, певно, страшенно за нею сумуєш, — каже Ібрагім. — Коли ви бачились востаннє? — Ми з нею поки що не зустрічались, — відповідає Мервін, зчищаючи соус тартар зі скампо. — Не зустрічались? — перепитує Джойс. — Це якось незвично. — Нам просто не щастило, — каже Мервін. — Її рейс скасували, потім у неї вкрали готівку, а тепер ще ця морока з паспортом. Шлях істинного кохання ніколи не буває рівним. — Справді, — погоджується Елізабет. — Ніколи. — Але, — питає Рон, — щойно вона поверне паспорт, то приїде до тебе? — План саме такий, — відповідає Мервін. — Усе під контролем. Я послав її братові грошей. Банда киває й перезирається, поки Мервін їсть скампі. — А дозволь поцікавитися, Мервіне, — каже Елізабет, злегка поправляючи на голові паперову корону, — скільки ти послав тому братові? — П’ять тисяч, — відповідає Мервін. — Загалом. У Литві страшенна корупція. Усі деруть хабарі з усіх. — Я й не знала, — каже Елізабет. — Мала кілька чудових поїздок до Литви. Бідолашна Татьяна. А ще в неї крали готівку? Яка теж була від тебе? Мервін киває. — Я послав гроші, але їх смикнула собі митниця. Елізабет наповнює келихи друзів. — Ну, ми чекатимемо нагоди з нею познайомитись.
— З нетерпінням, — додає Ібрагім. — Але знаєш, Мервіне, — каже Елізабет, — коли вона наступного разу попросить грошей, може, скажеш про це мені? У мене є знайомі, які могли б допомогти. — Справді? — питає Мервін. — Безперечно, — підтверджує Елізабет. — Дай мені знати. Перш ніж тобі знову не пощастить. — Дякую, — каже Мервін. — Вона дуже багато для мене значить. Мені дуже давно ніхто не приділяв свого часу й уваги. — От тільки я за минулі кілька тижнів спекла тобі чимало тортів, — каже Джойс. — Знаю, знаю, — говорить Мервін. — Я мав на увазі романтичної уваги. — А, перепрошую, — каже Джойс, а Рон придушує сміх. Мервін — незвичний гість, але Елізабет останнім часом учиться пливти на хвилях життя. Індичка з начинкою, надувні кульки, серпантин, хлопавки й паперові корони. Пляшка хорошого червоного і музика десь на тлі — різдвяна, як підозрює Елізабет. Друзі, серед яких Джойс без успіху намагається фліртувати з валлійцем, що, здається, став жертвою міжнародного шахрайства помітного масштабу. Елізабет може уявити й гірші способи зустріти свята. — Ну, вітаю всіх із другим днем Різдва, — каже Рон, підносячи келих. Усі приєднуються до тосту. — І з середою, двадцять шостим грудня тебе, Мервіне, — додає Ібрагім.
16 2 Мітч Максвелл зазвичай був би за мільйон кілометрів від місця розвантаження товару. Нащо ризикувати й бути на тому ж складі, що й наркотики? Але, з очевидних причин, це розвантаження було непростим. І за цих обставин що менше людей про нього знає, то краще. Він переставав барабанити пальцями тільки тоді, коли кусав нігті. Він не звик нервувати. А ще був другий день Різдва, і Мітчу хотілося забратись із дому. Насправді він мусив забратись. Діти розбешкетувалися, а він побився навкулачки з тестем, сперечаючись про те, в якому фільмі вони раніше бачили одного актора з різдвяного випуску «Викликайте акушерку». Його тесть наразі в лікарні Гемел Гемпстед із тріснутою щелепою. І дружина, і теща з незбагненних причин звинувачували Мітча, тож він вирішив удатися до стратегічного відступу й скористався нагодою проїхати сотні кілометрів до Кента, щоб особисто наглянути за справою. Мітч прибув переконатися, щоб один-єдиний пакуночок з героїном на сотні тисяч фунтів був вивантажений із машини одразу після порома. Не казна-які гроші, але річ не в тому. Посилка пройшла через митницю. Ось у чому була річ. Склад розташований серед індустріального парку, хаотично посадженого на місці старих фермерських земель
17 за сім кілометрів від Південного узбережжя. Сотні років тому тут, певно, стояли сараї та стайні, росли кукурудза, ячмінь і конюшина, скрізь тупали кінські копита. А тепер на цьому місці склади з гофрованого заліза, старі «вольво» й потріскані шибки. Це все скрипучі старі кістки Британії. Усю ділянку обнесено високим металевим парканом, щоб відвадити дрібних крадіїв, тоді як усередині периметра крутять свої оборудки справжні злочинці. На складі Мітча висить алюмінієва табличка «Логістичні системи Сассекса». Поруч із ним, у такому ж лункому ангарі, розташоване «ТОВ “Транспортні технології майбутнього”» — ширма, яка ховає крадені автомобілі люксового рівня. Ліворуч стоїть вагончик без таблички на дверях, звідки веде справи жінка, з якою Мітч іще не мав нагоди побачитись, але вона нібито торгує звідти амфетаміном і паспортами. У дальньому кутку території міститься виноробня й склад компанії «Брамбер — найкраще англійське ігристе», про яку Мітч нещодавно дізнався, що вони насправді саме цим і займаються. Брат із сестрою, які нею керують, дуже люб’язно подарували всім своїм сусідам по ящику свого вина на Різдво. Воно смакувало краще за шампанське й почасти призвело до тієї бійки Мітча з тестем. Мітч не був певен, чи знали брат із сестрою з «Брамбера», що вони — єдина легальна компанія в усьому промисловому парку, але вони точно якось бачили, як він купував арбалет у «Транспортних технологіях майбутнього», і бровою не повели, тож здавались йому доволі надійними. Мітч підозрював, що на англійському ігристому можна добре заробити, і навіть подумував, чи не інвестувати. Зрештою, він таки відмовився від цієї ідеї, тому що на героїні теж можна добре заробити, а іноді краще триматися того, що знаєш. Однак тепер, коли в нього накопичуються проблеми, він починає переглядати свою думку. Двері складу зачинені, задні дверцята вантажівки відкриті. Двоє чоловіків — точніше, чоловік і хлопець —
18 розвантажують горщики для домашніх рослин. Мінімальна команда. Знов-таки, з огляду на ситуацію, Мітч уже нагадав їм працювати обережно. Звісно, найцінніший вантаж — це один горщик, захований серед палет, але це не значить, що не можна заробити копійчину й на решті вазонів. Мітч продає їх садовим центрам по всьому Південному Сході, це приємний легальний заробіток. А тріснутий горщик ніхто не купить. Героїн лежить у маленькому теракотовому горщику, навмисне зробленому так, щоб здаватися старим, схожим на якийсь зачовганий садовий непотріб із нудним орнаментом, — на випадок, якби хтось почав роздивлятись. Це їхній постійний трюк. Героїн поклали до цього горщика десь на фермі в провінції Гільменд, а сам горщик щільно закрили. Людина з Мітчевої організації — короткий сірник витягнув Ленні — поїхала до Афганістану, щоб наглянути за цим і переконатися, що героїн чистий і що нікому не спало на думку жодних фокусів. Тоді Ленні доправив горщик до одного молдовського містечка, в якому вміли не пхати носа в чужі справи, а там він був ретельно прихований серед сотень інших горщиків. Потім його перевіз через Європу чоловік на ім’я Ґеррі, який не мав чого втрачати, крім своїх судимостей. Мітч сидить у кабінеті на саморобному другому поверсі в дальньому кінці складу і чухає татуювання «Бог любить нахабних» на руці. «Евертон» програє «Манчестер Сіті» 2:0, що неминуче, але все одно дратує. Якось Мітча запросили приєднатися до консорціуму й викупити «Евертон». Володіти часткою клубу його дитинства, пристрастю всього життя, було спокусливо, але що ретельніше Мітч придивлявся до футбольного бізнесу, то твердіше вірив у те, що все ж таки варто просто триматися героїну. Мітчу приходить повідомлення від дружини, Келлі. Тата відпустили з лікарні. Він каже, що вб’є тебе.
19 Від когось іншого це міг бути просто експресивний вислів, але його тесть очолював одну з найбільших банд Манчестера і колись подарував Мітчеві на Різдво поліційний тазер. Тож із ним треба бути обачним. Але хіба ж не всім доводиться бути обачними з тестями й тещами? Мітч упевнений, що все буде добре: їхнє з Келлі кохання долало все, вони були Ромео і Джульєттою, які об’єднали Ліверпуль і Манчестер. Мітч відповідає: Скажи, що я купив йому «рейндж ровер». Чутно лункий стук об хисткі двері кабінету, і досередини заходить його перший помічник, Дом Голт. — Усе добре, — каже Дом. — Усе розвантажено, горщик цілий. — Дякую, Доме. — Хочеш глянути на нього? Такий потворний. — Ні, друже, спасибі, — відказує Мітч. — Я ближче підходити не хочу. — Я пришлю фото, — каже Дом. — Щоб ти побачив. — Коли він вирушає? — Мітч усвідомлює, що справу ще не зроблено. Але його найбільшою тривогою була митниця. Тепер же все буде гаразд? Що далі може піти не так? — О дев’ятій ранку, — відповідає Дом. — Крамниця відчиняється о десятій. Я пошлю з ним хлопця. — Молодець, — каже Мітч. — А куди він поїде? До Брайтона? Дом киває. — Антикварна лавка якогось жевжика на ім’я Кулдеш Шарма. Не одна з наших звичайних точок, але це єдине місце, яке відчинене. Не думаю, що будуть проблеми. «Манчестер Сіті» забиває третій гол, і Мітч кривиться. Він вимикає «айпад» — немає сенсу мучитись далі. — Тоді лишаю все на тебе. Треба рушати додому, — каже Мітч. — А твій парубок міг би смикнути той «рейндж
20 ровер», що припаркований коло «Ігристого вина», і перегнати його для мене до Гертфордшира? — Без проблем, босе, — відповідає Дом. — Йому п’ятнадцять, але така машина їде майже сама. А горщик тоді я завезу. Мітч виходить зі складу через пожежний вихід. Його не бачив ніхто, крім Дома та його парубка, а вони з Домом разом ходили до школи — якщо точніше, то їх навіть разом відрахували зі школи, — тож про це він не переймається. Дом переїхав на Південне узбережжя десять років тому, після того як підпалив один склад, чого не варто було робити, і тепер наглядає за всією логістикою з Ньюгейвена. Це дуже зручно, до того ж тут хороші школи, тож і Дом щасливий. Його син щойно вступив до Королівського балету. Усе йшло якнайкраще. За винятком минулих кількох місяців. Але вони їх уже подолали. Якщо, звісно, ця справа вигорить. Поки все йде як годиться. Мітч розминає плечі, готуючись до поїздки додому. Його тесть не буде радий його бачити, але вони вип’ють пива, подивляться «Форсаж» — і все стане добре. Можливо, Мітч таки заробить синця під оком, бо мусить дати тестю можливість раз його вдарити, — але загалом «рейндж ровер» має його втішити. Один маленький горщик — і сто штук прибутку. Непогано як на другий день Різдва. А що трапиться післязавтра — це вже не Мітчева справа. Його справа — доправити горщик з Афганістану до антикварної крамнички в Брайтоні. Щойно його заберуть, Мітчеву роботу буде завершено. Якийсь чоловік — або жінка, хтозна — наступного ранку зайде до лавки, купить той горщик і піде собі. Вміст горщика перевірять, і платіж негайно з’явиться на рахунку Мітча. А що важливіше — він знатиме, що його організація знову в безпеці. Минулі кілька місяців були напружені. Конфіскації в портах, арешти водіїв, арешти посильних
хлопців. Ось чому йому довелося тримати цю операцію в такій таємниці, залучивши лише тих, кому можна довіряти. Він діяв напевне. Він сподівається, що відзавтра йому вже ніколи не треба буде думати про той потворний теракотовий горщик. Що він зможе просто отримати гроші й рухатися далі. Якби Мітч глянув через дорогу ліворуч, коли виходив із промислового парку, він побачив би кур’єра на мотоциклі, запаркованому на бічній доріжці. І тоді йому могло спасти на думку, що це незвичайне місце й незвичайна година незвичайного дня для того, щоб там хтось паркувався. Але Мітч не бачить того чоловіка, тож ця думка не виникає, і він радісно їде собі додому. Мотоцикліст лишається на місці.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx