16 Глянувши на Мака, я запхав листа на дно стосу й схопив журнальну статтю зверху. Там ішлося про нові методи пошуку та порятунку. — Добре. Відповідай Новенькому. Мак закотив очі й умостився на ліжку, заклавши руки за голову. — Мене звуть Джонсон… — Ні, тебе звуть Новенький. Ще не заслужив, щоб тебе називали на ім’я, — виправив його Мак. Хлопець мав такий вигляд, наче ми щойно вдарили його кляте цуценя, тож я поступився. — Хтось колись сказав мені, що лайка — це погане виправдання для недостатнього словникового запасу. Через неї здаєшся низькокласним і неосвіченим. Тож я перестав. Бог і так знав, що в мене в житті вже було багато проблем. Ще не вистачало, щоб через те, як я говорю, було зрозуміло, крізь яке лайно я пройшов. — Ніколи? — спитав Новенький, нахилившись уперед, наче ми були на піжамній вечірці. — Тільки подумки, — відповів я, переходячи до нової статті в журналі. — Вона справді робоча собака? Вона має занадто… милий вигляд, — сказав Новенький, простягаючи руку до Хевок. Її голова різко підвелася, і вона вишкірила зуби в його бік. — Так, мила, і так, вона може вбити на команду. Тож зроби нам обом послугу й більше ніколи не намагайся доторкнутися до неї. Вона не домашня тваринка. Я дозволив Хевок погарчати секунду, щоб вона довела мою думку. — Розслабся, — сказав я Хевок, проводячи рукою по її шиї. Напруження миттєво зникло з її тіла, і вона вляглася мені на ногу, кліпаючи до мене, наче нічого й не сталося.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx