«Останній лист» Ребекки Яррос

17 — Прокляття, — прошепотів новачок. — Не сприймай цього на свій рахунок, Новенький, — сказав Мак. — Хевок — жінка, яка кохає лише одного чоловіка, а ти точно не він. — Вірна і смертоносна, — сказав я з усмішкою, пестячи її. — Одного дня, — почав Мак, показуючи на листа, який ковзнув на ліжко біля мого стегна. — Сьогодні не той день. — Тоді, коли ти його розгорнеш, битимеш себе за те, що не зробив цього раніше. — Він схилився над своїм ліжком, піднявся, тримаючи лоток печива з арахісовим маслом, і почав їсти, видаючи звуки, як у порно. — Серйозно? — Серйозно, — простогнав він. — О так, добре… Я засміявся й засунув листа назад під стос. — Поспи трохи, Новенький. Завтра нам усім доведеться попрацювати. Малий кивнув. — Це все, чого я коли-небудь хотів. Ми з Маком подивилися поглядом стріляних горобців. — Скажеш це завтра ввечері. А тепер заплющуй очі й переставай перекидати мої речі, інакше твоїм позивним стане Роззява. Він подивився на мене широко розплющеними очима й опустився на своє ліжко. * * * Через три ночі Новенький був мертвий. Джонсон. Він заслужив своє ім’я та втратив життя, рятуючи дупу Дока. Я лежав і не міг заснути, поки інші спали. Мої очі поглядали на порожнє ліжко. Йому тут було не місце, і ми всі це знали — висловлювали своє занепокоєння. Він

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx