«Останній лист» Ребекки Яррос

21 друзів тут, я не маю жодного зв’язку з навколишнім світом? Здебільшого для мене це нормально, але сьогодні ввечері мені стало цікаво, як це — бути тобою. Мати стільки відповідальності, коли так багато людей залежать від тебе. Якби я міг поставити тобі одне запитання, вибрав би «як це — бути центром чийогось усесвіту?». З повагою Хаос Я прочитала листа втретє відтоді, як він прийшов сьогодні вранці. Мої пальці пробігали по уривчастому почерку, який складався лише з великих літер. Коли Раян сказав, що в його підрозділі є хтось, з ким би він хотів, щоб я листувалась, я подумала, він з’їхав із глузду. Хлопці, з якими він служив, зазвичай були такими відкритими, як замкнений сейф, у якому зберігалася зброя. Наш батько був таким самим. Щиро кажучи, коли минули тижні без відповіді, я подумала, що хлопець відкинув мою пропозицію. Частково я відчула полегшення, бо в мене й так предостатньо клопоту. Але, з іншого боку, принаджував ефект чистого аркуша. Ця можливість викласти свої думки для когось, кого я ніколи не зустріну, на диво, давала полегшення. Зважаючи на його лист, я зацікавилася, чи відчував він те саме. Як хтось міг дожити до двадцяти восьми, не маючи… нікого, абсолютно нікого? Рай сказав, що хлопець небагатослівний і в нього серце ніби за цегляною стіною, але Хаос просто здавався мені самотнім. — Мамо, мені нудно, — сказала Мейсі, яка сиділа поруч зі мною, бовтаючи ногами під стільцем. — Ну, знаєш що? — запитала я співучим голосом, ховаючи листа в сумочку.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx