«Останній лист» Ребекки Яррос

22 — Тільки нудні люди нудьгують? — відповіла вона, кліпаючи на мене найбільшими блакитними очима у світі. Вона нахилила голову й зморщила носа, від чого зморщився й лоб. — Можливо, вони не були б такими нудними, якби мали що поробити. Я похитала головою, але всміхнулась і запропонувала їй свій айпад. — Будь із ним обережна, добре? Ми не могли дозволити собі купити ще один, оскільки цього тижня в трьох гостьових кімнатах був замінений дах. Я вже продала десять гектарів у кінці своєї ділянки, щоб оплатити ремонт, який довго відкладали, і заклала нерухомість під заставу максимально, щоб профінансувати розширення. Мейсі кивнула, її білявий хвостик підстрибнув, коли вона відкрила айпад, щоб знайти свої улюблені застосунки. Як п’ятирічна дитина орієнтувалася в цьому краще за мене, було загадкою. Кольт теж був майстром цієї справи, хоч і не аж так підкованим у техніці, як Мейсі. Здебільшого через те, що він був надто зайнятий лазінням туди, де не мав бути. Мій погляд перестрибнув на годинник. Четверта вечора. Доктор уже на пів години спізнювався на зустріч, яку мені призначив. Я знала, що Ада не проти приглянути за Кольтом, але я ненавиділа просити її. Їй уже за шістдесят, а Кольт дуже жвавий, і за ним нелегко встигати. Вона називала його «блискавкою в пляшці», і мала рацію. Мейсі потерла місце на стегні, на яке скаржилася. Свербіння перейшло до болю, а потім до постійного болю, який ніколи не залишав її. Саме коли я вже збиралася втратити самовладання й попрямувати до приймальні, постукав перед тим, як увійти, док.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx