«Останній лист» Ребекки Яррос

28 — Твоє особисте життя мене вбиває. Крім того, ми просто листуємось. У цьому немає нічого романтичного. Раян попросив про послугу. Це все. — Раян… Коли він знову приїде додому? Хейлі зітхнула так мрійливо, як і більшість місцевих дівчат, думаючи про мого брата. — Має прибути незабаром після Різдва, а якщо серйозно, тобі скільки років було? — дванадцять? — коли він пішов в армію? Хейлі всього на два роки молодша за мене, але я почуваюся набагато старшою. Можливо, я подорослішала на десять років із кожною своєю дитиною або керування «Солітьюд» передчасно штовхнуло мене в середній вік, але, хай там як, між нами ціла прірва. — Припини пустувати! — підганяв Ларрі, мало не підстрибуючи. — Що ж там такого важливого? — Елло, заходь сюди! — покликала Ада з їдальні. — Тепер ви обоє щось хочете від мене? Я похитала головою, але пішла за Ларрі до їдальні. —Та-дам! — сказала Ада, розмахуючи руками в бік темного столу у фермерському стилі. Я простежила за її рухами й побачила журнал, на який чекала. Його яскраво-блакитна обкладинка виднілася на тлі дерева. — Коли він прийшов? Мій голос здригнувся. — Сьогодні вранці, — відповіла Ада. — Але… Я тримала стос листів. — О, я щойно залишила все це там. Я не збиралася позбавляти тебе улюбленого часу доби.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx