«Останній лист» Ребекки Яррос

10 Не буду брехати: я був її великим прихильником. Рутина й тут виявилася передбачуваною. Безпечною або такою безпечною, як у цьому разі могла бути. Упродовж місяця ми вешталися в якомусь невідомому місці іншої країни, якої ми ще ніколи не відвідували. Рутина була єдиною перевагою цього місця. Однак цей день відрізнявся від інших. Місія виконана, як завжди, але дорогою ціною. Завжди була ціна, а останнім часом вона різко зросла. Я глянув на свою руку, зігнув пальці — зміг. А Рамірес? Сьогодні він утратив цю здатність. Хлопець тепер мав тримати свою новонароджену дитину протезом. Моя рука злетіла, кидаючи Конґа, — й іграшка-собака пролетіла по небу спалахом червоного на тлі незайманої блакиті. У цій місцевості з хорошого було лише чисте небо. А може, то просто сьогодні все здавалося брудним. Хевок упевнено мчала по землі, вона була зосереджена на меті, доки… — Вона збіса вправна, — сказав Мак, підходячи позаду мене. — Так, найліпша! Я глянув на нього через плече, перш ніж зиркнути на Хевок, коли та побігла до мене. Вона мусила бути найліпшою, щоб потрапити до нас — у команду першого рівня, яка ніколи не працювала в одному місці. Вона була собакою спецоперації — на десять голів вища за будь-яку іншу військову робочу собаку. Вона також була моєю, що автоматично робило її найкращою. Ідеальний тридцятикілограмовий лабрадор-ретривер. Її чорна шерсть виділялася на піску, коли вона зупинилася біля моїх ніг.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx