11 Сівши на землю, простягла мені Конґа, її очі грали. — Востаннє, — тихо сказав я, узявши Конґа з її рота. Вона зникла ще до того, як я забрав руку, щоб кинути іграшку знову. — Якісь новини про Раміреса? — спитав я, очікуючи, щоб Хевок відійшла досить далеко. — Втратив руку. Від ліктя. — Ф-ф-ф-ф-ф… Я кинув іграшку якомога далі. — Ти міг би пропустити ці ігри. Недоречні сьогодні. Мак почухав відрощену місячну бороду й поправив сонцезахисні окуляри. — Його сім’я? — Крістін зустрінеться з ним у Ландштулі. Планується залучити нові сили. Сорок вісім годин до прибуття. — Так скоро? Ми дійсно були витратним матеріалом. — Час іти. Зустріч через п’ять хвилин. — Зрозумів. Схоже, це було в наступному засекреченому місці. Мак глянув на мою руку. — Ти комусь це показував? — Док наклав шви. — Лише подряпина, немає про що хвилюватись: ще один шрам до вже наявних десятків таких на моїй шкірі. — Можливо, це тобі потрібен хтось, щоб про тебе хвилюватись. Я скоса глянув на найкращого друга. — Що? — запитав він, перебільшено знизавши плечима, перш ніж подивитись у бік Хевок, яка знову принесла іграшку, до того ж так само схвильовано, наче я вперше кинув її, хоча це вже був хтозна-який раз. — Вона не може бути єдиною жінкою у твоєму житті, Джентрі.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx