13 була незручною або призводила лише до провалів. Бо певним було лише одне, і це були зміни. — Я серйозно. Його очі звузилися в погляді, який я бачив занадто багато разів за десять років нашої дружби. — Так, я теж. Зі мною все гаразд. Крім того, я прихильний до тебе й Хевок. Інші — це просто глазур. — Маку! Джентрі! — гукнув Вільямс із дверей північного будинку. — Ходімо! — Ми йдемо! — крикнув я у відповідь. — Слухай, перш ніж ми зайдемо, я залишив для тебе щось на ліжку. Мак потер рукою бороду — він так робив, коли нервувався. — Так, хай там що, після цієї розмови мені це нецікаво. Ми з Хевок рушили на збори. У мене аж свербіло їхати далі, залишити це місце й побачити, що на нас чекає. — Це лист. — Від кого? Усі, кого я знаю, зараз сидять у тій кімнаті. Я показав на двері, коли ми проходили порожній двір. Ось що трапляється, коли ти ростеш і тебе перекидають від однієї прийомної сім’ї до іншої, а потім ти йдеш на службу в день, коли тобі виповнюється вісімнадцять. Група людей, яку ти вважав гідною, була досить малою, навіть могла б поміститися в «блекгок» 1. А сьогодні нам уже бракувало Раміреса. Як я і сказав. Прив’язаності до людей були незручними. — Від моєї сестри. — Прошу? Моя рука застигла на поржавілій дверній ручці. — Ти мене почув. Від моєї молодшої сестри Елли. 1 Американський багатоцільовий гелікоптер.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx