23 Я натомість перебрав на себе ініціативу й зіграв усі, крім відведеної синові, ролі. Щохвилини довелося зображати нового лицаря, котрий намагався витягти триклятий сталевий виріб, — заходив з одного боку, скрегочучи зубами та впираючись ногою в стільчик; підбігав, з розгону силкуючись висмикнути спис, з іншого; кликав вищі сили на допомогу. Від гримас, що змінювалися миттєво, мені подеколи здавалося, що м’язи обличчя от-от відірвуться й почнуть жити власним життям. —Ех, Артуре, — звернувся до Луки імпровізований високий і білявий брат Кей, — гадаю, наш любий Мерлін укотре намагається пошити селян у дурні. —Що там коїться? — Артур не бачив усього дійства, тому не розумів, що саме відбувається у дворі собору. —Не зважай, — махнувши рукою, промовив Кей із дещицею зверхності в голосі, — я вирішив узяти участь у гральному турнірі. Руки потяглися до штанів, обмацуючи пояс, ноги й тулуб у пошуках удаваного меча. — Чорт забирай, Артуре! Скільки можна не виконувати своїх обов’язків? Ти зброєносець чи малий нездара? Де мій меч? Цілковита знервованість ураз заполонила Луку. —Чому це я завжди винен?! — огризнувся Артур. Ледь не щодня він мусив вислуховувати безпідставні звинувачення, тож тепер його терпець уривався. Йому так хотілось, аби вони з братом ладнали, як в інших сім’ях. —Ти мій зброєносець. Хто має відповідати за мечі, луки, стріли? Декілька секунд Лука прошивав поглядом Кея, обдумуючи почуте, та все ж змирився. — Добре.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx