ПРОЛОГ Рим, Італія 26 серпня, 2015 рік —Отче, прошу прощення, бо душа моя грішна. — Ось, чадо, Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою, не соромся, не бійся, не приховуй нічого… Баттіста Піреллі стурбовано глянув крізь сітчасте віконце сповідальні. Силует священника ледь проступав у потемках і залишався майже незворушним, але навіть так був знайомим до болю в серці. — Дедалі більше людей відвертаються від Бога, отче, — мовив чоловік. У відповідь мовчання. Баттіста сприйняв це за дозвіл продовжувати. Протягом усіх своїх п’ятдесяти двох років він жадав чути від священнослужителів більше слів. Баттіста вважав, що більшість із них почали ставитися до сповідей як до повсякденної роботи: вони вислуховували людей, бо мусили за церковними, людськими законамивимогами, а не Божими. Сучасний земний світ удерся й у духовний, крадучи рештки того, що колись і без слів підносило самосвідомість до небес. Від просякнутого легкими запахами босвелії та мирри1 повітря в голові шумували спогади з минулого. У дитинстві малий Баттіста, незважаючи на заборону суворого батька, щонеділі потай бігав до собору на Cлужбу Божу, аби зрозуміти, чому люди відвідують храми, чому одвічно вклякають на колінах перед картинами чи розіп’ятими на хрестах тілами. Батько, переконаний, що пояснення 1 Інгредієнти церковних пахощів. (Тут і далі прим. авт.)
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx