18 пригадати ту подію, в пам’яті зринало якесь скреготливе марення, останній запаморочливий виблиск сонця, одразу після якого мене поглинула порожнеча. Впродовж кількох тижнів після цього я приходив до тями, тільки щоб кричати і борсатися, а ще благати їх розв’язати мене. Не дивно, що вони хотіли позбутися мене. Я заплющив очі. Я ще й досі бачив їх трьох перед собою, їхні руки, що обіймали одне одного. Щось шепотіло позаду мене, дерло стіну, наче сухим кігтем. Цей звук не був справжнім, але він заглушив ухкання сови і шелест листя на деревах. Я опустив голову на руки і вдав, що не чую цього. *** Мабуть, я підсвідомо поринув в найглибші закутки темряви, бо коли розплющив очі, Альта стояла посеред подвір’я й вигукувала моє ім’я, не дивлячись у мій бік. Місяць зрушився з місця: тепер він висів над гребенем даху нашого фермерського будинку, тому всі тіні покоротшали. — Емметте? — Так, — відізвався я. Альта підстрибнула на місці і зробила крок в мій бік, щоб побачити мене. — Що ти там робиш? Ти заснув? — Ні. Вона вагалася. Позад неї світло лампи промайнуло у вікні верхнього поверху: хтось лягав спати. Я став зводитися на ноги, але зупинився й здригнувся від болю, що пронизував мої сухожилля. Вона дивилася на мене, але не пропонувала допомоги. — Ти й справді мав це на увазі? Хочеш поїхати? Завтра? — Тато мав це на увазі, коли сказав, що в мене немає вибору. Я чекав, поки вона спробує заперечити. Альта була кмітливою, вміла знаходити шляхи чи різні способи утнути щось, вміла підбирати потрібний ключик. Але цього разу вона тільки підняла обличчя вгору, наче хотіла, щоб місяць освітив її шкіру. Я ковтнув. Ця дурна нудота знову повернулася — мене наче
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx