19 несподівано крутнуло в один бік, а потім в протилежний — тому я знову обперся об стіну і спробував затамувати подих. — Емметте? З тобою все гаразд? — вона прикусила губу. — Ні, ясна річ, що ні. Присядь. Я не хотів слухатися її, але мої коліна зігнулися самі по собі. Я заплющив очі і вдихнув нічні запахи сіна й холодної землі, перестиглий аромат жатої пшениці й разючий сморід гною. Альтина спідниця зашурхотіла, мов хвилі, коли сестра опустилася біля мене. — Я не хочу, щоб ти кудись їхав, — я повів плечем, так і не глянувши на неї, і майже одразу опустив плече. — Але… може, так буде краще … — Як це — краще? — я ковтнув, намагаючись відновити свій зламаний голос. — Гаразд, розумію. З мене тут немає користі. Вам всім буде краще, якщо я буду в… де б я не був, у тої палітурниці. — Вона живе на болотах, по дорозі до Каслфорду. — Добре. А чим пахнуть болота? Застояною водою і гнилим очеретом. Грязюкою. Грязюкою, що проковтне тебе живцем, якщо ти занадто далеко зійдеш із дороги, і ніколи не виплюне назад… — А звідки ти все це знаєш? — Мама й тато тільки й думають про тебе. Після всього, що трапилось… тобі там буде безпечніше. — Це мама так сказала. Мовчанка. Альта почала гризти ніготь великого пальця. В саду за стайнями затьохкав, а потім затих соловей. — Ти не розумієш, що вони пережили, Емметте. Тепер вони бояться. Тепер ти винен їм трохи спокою. — Я не винен, що захворів! — Ти винен, що ти… — вона злісно зітхнула. — Ні, я розумію, я не це мала на увазі… просто нам всім потрібно… будь ласка, не злись. Так буде краще. Ти навчишся нового ремесла. — Ага. Робитиму книги. Альта аж здригнулася. — Вона обрала тебе. Це означає…
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx