22 Широка усмішка зійшла з його обличчя. Я глянув вбік, куди він спрямував свій погляд, і побачив групу чоловіків, що юрмилися неподалік і про щось шепотілися. — Ось, — я спорожнив кишеню і висипав монети йому в долоню. Він випустив одну, але його погляд ще й досі був прикутий до тих чоловіків, тому він не нахилявся піднімати її. — Дякую. Я взяв книгу із поспішив геть із ярмарку із відчуттям перемоги і тривоги. Коли я дійшов до метушливої головної частини ринку, зупинився й озирнувся: група чоловіків прямувала до прилавка того чоловіка, поки він поспіхом закидав книги на пошарпаний віз позаду себе. Щось застерегло мене від витріщань. Я побіг додому, тримаючи книгу через свій рукав, щоб не забруднити обкладинку спітнілими пальцями. Всівся на сходи сараю під сонцем — мене ніхто не бачив, бо всі ще були на ярмарку, — і став оглядати книгу. Вона не була схожа на щось, що я бачив раніше. Вона була темно-червоного кольору, оббита позолотою, а на дотик була ніжною, наче людська шкіра. Коли я розгорнув обкладинку, звідти піднявся затхлий аромат деревини, наче жодна рука не торкалася її багато років. Вона поглинула мене. Місцем дії був військовий табір в чужоземній країні, і спершу я мало що розумів: там було повно капітанів, майорів і полковників, суперечок про тактику бою і погроз військовим судом. Але щось змусило мене продовжувати читати: я бачив той табір, кожну його деталь, я чув фиркання коней і удари вітру в брезент наметів, я відчував власне прискорене серцебиття від запаху пороху… Повністю захоплений нею попри власне бажання, я почав щось розуміти і зрештою до мене дійшло, що то був вечір перед битвою, а чоловік з тієї книги був героєм. Коли зійде сонце, він мав повести їх до славної перемоги — я відчував його збудження, його передчуття, я відчував все це… — Що ти в біса робиш? Цей крик розвіяв закляття. Я несвідомо зіскочив на ноги, намагаючись роздивитися щось крізь марення. Тато й інші
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx