11 — Гаразд, — подмух вітру настовбурчив волосся на моїй шиї. Альта побачила моє тремтіння і відвернула погляд. — Що в нас на вечерю? Її зуби із проміжками вишкірилися в блискучу усмішку. — Нічого, якщо не поквапишся. — Добре. Я наздожену тебе. — Пограємо у квача, коли я буду без корсета. Вона відвернулася, і її припорошена спідничка зашурхотіла біля щиколоток. Коли вона сміялася, була схожа на дитину, але робітники нашої ферми вже кидали на неї оком. При певному освітленні вона була схожа вже на справжню жінку. Я плентався позаду неї настільки втомлений, що мені здавалося, наче я просто сп’янів. Темрява густішала, залазила попід крони дерев і в живоплоти, а місяць тим часом затьмарював своїм сяйвом зірки на небі. Я думав про холодну, чисту, немов скло, воду із колодязя, уцяткованого зеленим мохом. Або ні, краще — пиво, терпке й гірке пиво бурштинового кольору, приправлене особливими татовими травами. Я б одразу заснув, але в цьому не було б біди: все, чого я тільки хотів, було вигоріти, наче свічка, поринути у безсвідомість без жодних снів. Я хотів поспати без жодних нічних жахів чи страшних сновидінь, а потім прокинутися від ранкового сонячного сяйва. Годинник в селі пробив дев’яту, коли ми увійшли через ворота на подвір’я. — Я зголодніла, — сказала Альта. — Вони відправили мене по тебе, перш ніж я … Мамин голос перебив її. Вона кричала. Альта зупинилася, а ворота позад нас зачинилися. Наші погляди зустрілися. Лише якісь уривки слів долітали до нас через все подвір’я: «Як ти можеш казати … ми не можемо, ми просто не можемо…» Поки я стояв нерухомо, м’язи моїх ніг почали тремтіти. Я прихилився до стіни із одним лише бажанням: щоб моє серце калатало повільніше. Світло лампи виблискувало крізь шпару між шторами на кухні. Я бачив, що там туди-сюди метушилася тінь. Ось це батько — квапливо походжає кімнатою.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx