13 схожі на рум’янець. Між ними на столі лежав товстий аркуш паперу вершкового кольору і відкритий конверт. Мама різко перекинула погляд із Альти на мене і ступила пів кроку до столу. — Вечеря, — сказала Альта. — Емметте, присядь, ти маєш такий вигляд, ніби зараз знепритомнієш. Божечки, ніхто навіть стіл не накрив. Сподіваюся, пиріг в печі, — вона поставила купу тарілок біля мене. — Хліба? Пива? Якщо чесно, з мене непогана буфетниця … — вона зникла в коморі. — Емметте, — почав тато, так і не повернувшись до мене, — на столі лежить лист. Прочитай його. Я притягнув лист до себе. Букви розпливлися в безформні плями на папері. — В мене очі запорошені пилом. Розкажи, про що там. Тато схилив голову, жили на шиї випнулися, наче він тягнув щось важке. — Палітурниці потрібен підмайстер. Мама хотіла щось сказати, але наче ковтнула слово. — Підмайстер? — спитав я. Запала тиша. Крізь шпару між шторами пробивалося місячне сяйво, яке покривало сріблом все на своєму шляху. Від цього татове волосся здавалося масним і сивим. — Ти, — відповів він. Альта стояла при вході у комору, погойдуючи в руках банку з маринованими огірками. На мить я подумав, що вона випустить її, але вона обережно поставила банку на кухонний столик. Дзенькіт скла об дерево видався мені гучнішим за вибух. — Я вже не в тому віці, щоб бути підмайстром. — Вона так не вважає. — Я думав … — моя рука мляво лежала на столі — худа бліда рука, яку я ледь впізнавав. Ця рука не могла чесно працювати щодень. — Мені покращає. Скоро … — я змовк, бо мій голос здався таким же чужим, як і мої пальці. — Не в тому річ, сину. — Я знаю, що з мене зараз немає користі … — Ой, любий, — втрутилася мама, — це не твоя провина… не через те, що ти хворієш. Скоро ти станеш самим собою. Якби
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx