14 Палкий поцілунок поділася. Я просто хотіла якнайшвидше з цим розібратися й провести решту вечора як і всі нормальні люди. Я мимоволі потяглася до ланцюжка на шиї. Старий перстень на срібній шворці був важким і гарячим. Коли я проходила повз компанію ровесників, вони на якусь мить затримали на мені свої погляди. Звісно ж, вони витріщалися. Усі витріщалися. У мене було довге волосся. Здавалося б, нічого дивного, але воно було аж занадто світлим — майже білим. Як же мене бісило, коли люди витріщалися. Я почувалася альбіноскою. Але ще більше уваги привертали мої світло-сірі очі, які були майже зовсім позбавлені пігменту. Зейн казав, що я як ельфиня з «Володаря перснів». Це дуже додавало впевненості. Я зітхнула. Над столицею вже почало сідати сонце. Я повернула на Род-Айленд-авеню й зупинилася. Вмить усе і всі навколо зникли. Там, у тьмяному світлі вуличних ліхтарів, я побачила душу. Вона мала такий вигляд, ніби хтось занурив щітку в червону фарбу й різко провів нею по м’якому чорному полотну. У цього чоловіка була темна душа. Та він не перебував під впливом демона — він сам по собі був утіленням зла. Тупий біль у шлунку знову посилився. Люди проходили, відштовхуючи мене з дороги й кидаючи на мене роздратовані погляди. Дехто навіть щось бурмотів. Але мені було байдуже. Мене в той момент не цікавили навіть їхні світло-рожеві душі, які завжди здавалися дуже красивими. Зрештою я зосередила свою увагу на тому, кому належала ця душа. Це був чоловік старшого віку, вбраний у класичний діловий костюм із краваткою; він затискав у пухкій руці дипломат. Здавалося б, нічого дивного, нічого страшного, але я знала, що це не так. Він дуже нагрішив.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx