15 Розділ перший Ноги несли мене вперед, попри те що мій мозок вимагав спинитися, розвернутися й навіть зателефонувати Зейну. Почувши його голос, я б одразу зупинилася. Я б зупинилася й відмовилася від того, чого від мене вимагала кожна клітина мого тіла, від того, що було для мене майже природно. Чоловік повернувся в мій бік і зміряв мене поглядом із ніг до голови. Його душа закружляла в шаленому вирі, стаючи вже більше червоною, аніж чорною. Він годився мені в батьки, і від цього мені було бридко, дуже бридко. Він усміхнувся до мене, і ця посмішка мала б змусити мене стрімголов кинутися навтьоки. Це було б правильне рішення, тому що, яким би прогнилим усередині не був цей чоловік і скільки дівчат не були б мені потім вдячними за його вбивство, Еббот навчив мене не слухатися своєї внутрішньої демониці. Він виховав мене хранителькою і навчив поводитися як хранителька. Але Еббота тут не було. Я дивилася йому у вічі й не могла відвести погляд. Я відчула, як мої губи розтягнулися в посмішці. Серце вистрибувало з грудей, шкіра почала поколювати й уся почервоніла. Я хотіла забрати його душу — від цього бажання шкіра ладна була відділитися від тіла. Цей стан нагадував передчуття поцілунку — ті кілька секунд, коли, затамувавши подих, ви підносите свої уста до уст коханої людини. Але я ще ніколи не цілувалася. Ось це — це все, що в мене було. Душа цього чоловіка манила мене, мов пісня сирен. Мені було бридко від того, що мене аж так спокушало його зле єство, але я знала, що грішна душа смакує не гірше від чистої. Він дивився на мене всміхаючись; руки, що стискали ручку дипломата, аж побіліли. Поглянувши на цю
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx