17 Розділ перший Я здригнулася й сторожко оглянула пакети. Імовірно, то були пацюки, але в сутінках могли ховатися й інші істоти — набагато гірші за пацюків. І до біса страшніші. Я пішла далі, уважно оглядаючи темну вуличку й інстинктивно перебираючи пальцями ланцюжок. Я шкодувала, що не кинула до шкільного рюкзака ліхтарика, але це було б для мене аж занадто розумно. Натомість я поклала туди зранку новий блиск для губ і нерозкриту пачку печива. Дуже корисний набір. Раптом по спині пробігли мурашки. Я випустила з рук перстень, і він опустився на футболку. Щось тут було не так. Я почала витягувати з передньої кишені джинсів старий телефон і обернулася. За кілька кроків від мене стояла позерка. Коли вона всміхнулася, її обличчя посмугували зморшки. Між зубів у неї звисали шматочки салату. Я вдихнула повітря й одразу ж пошкодувала. Від неї тхнуло сіркою й гнилою плоттю. Позерка схилила голову набік і примружила очі. Демони не могли розпізнати, хто я насправді, бо в моїх венах текло недостатньо демонічної крові, аби вони могли почути її запах, та позерка дивилася на мене так, ніби бачила, що я приховую всередині. Вона опустила погляд на мої груди, а тоді подивилася мені в очі. Я налякано зойкнула. Вицвілі блакитні райдужки її очей закрутилися в нестримному вирі навколо зіниць, від яких лишилися тільки дві ледве помітні цятки. От же чорт. Це була ніяка не позерка. Її обриси розпливалися й переривалися, ніби зображення в телевізорі при слабкому сигналі. Сиве волосся й шпилька зникли. Поморщена шкіра розгладилася й стала жовтою, як віск. Тіло витягнулося й розширилося. Спортивок і светра вже не було — натомість
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx