19 Розділ перший вирвавши кілька моїх волосин. У голову немов уп’ялися мільйони голок. Я не могла, як інші хранителі, змінити форму й надерти йому зад, але потягнувши мене за волосся, він розбудив у мені справжнісінького звіра. Я вгатила його в щелепу так, що в мене аж заболіли кісточки. Це був не дівчачий удар. Зейн міг би мною пишатися. Демон повільно знову повернув голову до мене. — А мені сподобалося. Давай іще. Я дивилася на нього широко розплющивши очі. Я зрозуміла, що зараз помру. Демон розірве мене на шматки або, ще гірше, відправить мене донизу через якийсь із безлічі захованих по всьому місту порталів. Коли люди за незрозумілих обставин як крізь землю провалювалися, причина, як правило, була в новому поштовому індексі. Щось типу 666. Порівняно з такою подорожжю смерть здавалася благословенням. Готуючись до удару, я обхопила себе руками. — Досить. Ми обоє застигли на місці, почувши владний низький голос незнайомця. Шукач відреагував першим і відступив убік. Обернувшись, я побачила його. Незнайомець стояв десь за два метри від нас. Він був такого ж зросту, як і всі хранителі. Темне волосся кольору обсидіану набувало в тьмяному світлі синюватого відтінку. Кучері ліниво спадали на чоло й неслухняно вкладалися за вуха. Вигнуті над золотавими очима брови, широкі й високі вилиці. Він був привабливий. Дуже привабливий. Красивий до запаморочення. Та всю цю красу псувала уїдлива посмішка на устах. Чорна футболка щільно прилягала до грудей і плаского живота. Його руку обвивала величезна вибита чорнилом змія, чий хвіст ховався під рукавом, а голова спочивала на кисті руки.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx