9 Розділ перший дуже рідко і кожен новий укус укорочував їм віку. Зазвичай достатньо було семи добрячих укусів, аби вони відійшли в небуття. Вони чимось були схожі на бджіл, які помирають, утративши жало, але мізків у них було ще менше. Позери могли обирати собі будь-яку подобу. Чому ця так вирядилася — для мене лишалося загадкою. Стейсі скривилася, коли позерка приступила до третього бургера. Демониця не знала, що ми за нею спостерігаємо. Позери не відзначалися особливою уважністю, особливо коли були зайняті пожиранням апетитних страв. — Як же огидно, — Стейсі повернула голову назад. — А я думаю, що в неї дуже привабливий светр, — Сем усміхнувся, побачивши, як демониця знову напхала рота картоплею. — Лейло, як думаєш, Зейн погодиться дати мені інтерв’ю для шкільної газети? Я здивовано підняла брови. — А чому ти хочеш взяти в нього інтерв’ю? Він кинув на мене багатозначний погляд. — Хочу запитати, як воно — бути хранителем у Вашингтоні, полювати за поганцями, притягувати їх до відповідальності і всяке таке. Стейсі захихотіла. — Тебе послухати — так хранителі прямо супергерої. Сем стенув худими плечима. — Але ж вони й справді як супергерої. Ти ж сама їх бачила. — Вони не супергерої, — сказала я й почала свою стандартну промову, яку я всім повторювала, відколи хранителі вийшли з підпілля десять років тому. Тоді після шаленого зростання рівня злочинності, яке аж ніяк не було пов’язане з тодішньою світовою економічною кризою, а радше слугувало знаком від обивателів пекла, які більше не хотіли грати за правилами, альфа
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx