«Перетнувши межу» Сімони Солтані

— Зробиш це, якщо мене не візьмуть на роботу? Ми обидвоє успадкували ген адреналінової залежності. Я просто знаю, що своєму краще не піддаватися. — Можливо, — припускає він. — Але якщо серйозно, Віллс. Це чудова можливість. І тобі навіть пальцем ворушити не доведеться. Я все беру на себе. Я перекочуюся на спину й втуплююся в стелю, крутячи в пальцях поділ сарафана. — Обіцяєш, що це варте мого часу? — я перестраховуюся, але хвилювання вже починає квітнути в моїх грудях. — Не хочу надто довго бути далеко від дому і проґавити співбесіду. — Обіцяю. Прилетиш в Монако в середу, а повернешся назад в понеділок вранці. Видихаючи, я обмірковую його слова. Він має рацію. Це чудова нагода налагодити контакти. І кому б не хотілося провести кілька днів в одному з найкрутіших місць у світі? До того ж хто я така, щоб відмовлятися від безплатної подорожі? — Гаразд, добре, — випалюю я раніше, ніж встигає подумати мозок. — Вези мене в Монако.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx