«Перетнувши межу» Сімони Солтані

8 З іншого боку, я не зможу повернутися в Сан-Дієго до родини, якщо за наступні кілька місяців не знайду собі роботу. Я приїхала в Нью-Йорк чотири роки тому, щоб навчатися у коледжі, і планувала залишитися тут, можливо, на решту свого життя. Освіту мені оплачували мої дивовижні батьки, з умовою, що після навчання я буду забезпечувати себе сама. Якщо чесно, їм нескладно продовжувати мені допомагати, вони цілком мають для цього всі засоби, але тут уже питання принципу. Я обіцяла і планую дотриматися обіцянки. Та просто не думала, що буде аж так складно. Під час навчання на бакалавраті я надривалася на подвійній спеціальності — комунікації і спортивний маркетинг, а також вивчала англійську і щосеместру проходила стажування. Мені здавалося, з таким досвідом буде легко знайти роботу на повну ставку у маркетинговому відділі якоїсь професійної спортивної команди — іншими словами, роботу мрії. Але після десятків заявок, які абсолютно проігнорували, і до того ж не отримавши жодного дзвінка після співбесід і чуючи нескінченні побрехеньки під назвою «Ми з вами зв’яжемося», я і досі безробітна. Було б значно гірше, якби я закінчила навчання раніше, а не минулого тижня, хоча я вже кілька місяців тому розіслала своє резюме, сподіваючись отримати роботу ще до вручення диплома. Мій брат знайшов роботу у своїй галузі за кілька місяців до випуску, тож я виснувала, що немає причин, чому б і я так не зробила. Ха! Доля зіграла зі мною злий жарт, бо я досі без роботи, з мінімальною сумою грошей на банківському рахунку, і за дві години їзди до найближчої «Кондитерської Стелли Марґо». І не скажеш, що я проживаю своє найкраще життя. Але дідько, доведеться щось таки робити.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx